Він пішов до мене, кожним кроком стираючи роки. Він стояв лише в декількох дюймах від мене, електрика іскрила між нами. — Тож ти вийшла заміж. Рушила далі, чи не так? — Це не було питанням. Це не було твердженням. Це був виклик. Декларація того, що, як він знав, не було правдою.— Я не рушила далі так легко, як ти думаєш, Картере.— Ні? — Він зробив крок ближче. Подивився на мене зверху вниз.— Я нікого ніколи не кохала так, як я кохала тебе тоді, — прошепотіла я. Почуті слова приголомшили мене. Вони вирвалися без попередження, мимоволі, ніби від іншої людини.— Я пробував усе, щоб відпустити тебе. Я пробував ненавидіти тебе — ти знаєш про це? Я пробував забути тебе, — сказав він, і його погляд спопеляв усе всередині мене. Його очі були темними і вологими так, як пам’ятало моє тіло, закликаючи мене підійти ближче. Він зробив крок ближче. — Тож скажи мені. А як щодо тепер? Що ти відчуваєш тепер, Еві?Знову ще один виклик. Здавалося, він розкрив мої груди і спостерігав за моїм серцем, що б’ється. Потім спалах. Щось змінилося в його очах, і він провів пальцем по моїй щоці, вниз по шиї. Наступної миті його губи були на моїх. Усе в ньому підходило ідеально, відчувалося частиною мене.— Це завжди була ти, Ев, — прошепотів він, притискаючи мене ближче, цілуючи мене. — Завжди.Мейлуна — Келлі МакНіл🎼