Схожий на закоханого школяра на дитячому майданчику, він засунув руки в кишені й подивився на свої черевики, а на його губах усе ще грала ледь помітна посмішка. Він нахилив голову вбік і на мить подивився на мене. — Гаразд, якщо серйозно, я не хочу знати, що подобається всім іншим, хто приїжджає сюди. Я хочу знати, що саме тобі подобається робити. Тобто тоді, коли ти не біжиш стрімголов до свого блокнота, щоб уникнути розмов із таким набродом, як я. Я посміхнулася, обдумуючи відповідь. — Я їжджу на свій улюблений пляж. Капсог. Це приблизно за годину їзди звідси, і там зазвичай більш усамітнено і тихо, ніж на інших пляжах. Я беру гарну книжку, насолоджуюся повільною поїздкою з приємною музикою і проводжу день, лінуючись на березі. От і все. Нічого надто захоплюючого. — Добре тоді. Я матиму це на увазі. Дякую. І ще, щоб усе було офіційно — до речі, я Картер. — Він простягнув руку, і я засміялася.— Я вже якось додумалася до цього. Але приємно познайомитися офіційно, Картере. — А тепер ти маєш взяти мою руку і офіційно представитися у відповідь. — Щойно я це зробила, я відчула це всім тілом аж до кінчиків пальців — саме тоді, коли ми обоє з цікавістю подивилися на наші переплетені руки. Знаю, люди кажуть, що таке трапляється — електрика і все таке, — але це було саме так, без жодних перебільшень.— Кемерон Лі, — сказала я йому, раптом зненавидівши те, як це ім’я звучить на моїх губах.Мейлуна — Келлі МакНіл🎼