Мені щойно виповнилося 20 років. Майже три місяці як я переїхала до Одеси і не можу звикнути бачити море взимку. Зовсім не читаю, бо фокусуюся на своїй роботі, думаючи, що для таких речей, як читання, у мене просто немає вільного часу.Чудово пам’ятаю, який сніданок був 23.02. От настає 24.02.2022 і мені сниться щось таке дуже-дуже цікаве, тому, чуючи перші вибухи, думаю, що то все уві сні: десь там, дуже далеко, і мине щойно я розплющу очі. Але настає ранок, я прокидаюся, і нічого не минає — той сон не відпускає, триває вже роками.Перші рази у бомбосховищі були лячними і… жахливо тривожними. Інтернет не працює, але мозок невпинно малює химерні картини. Через декілька таких разів я вирішила завантажити собі перші книги Гаррі Поттера, бо він асоціюється у мене з дитинством, з часом, коли мама читала ці твори вголос. Мені стає трошки краще, бо мозок переключає усю увагу на деталі сюжету, на проблемні домашні від Снейпа, улюблені цукерки Дамблдора, спілку домових ельфів.Але я більше не знаю, які спогади мої, а які наші. Що та коли було. В моїй пам’яті мені досі 20, я досі живу в тій квартирі та планую майбутнє.Ми пам’ятаємо тих, кого втратили, і дякуємо тим, хто бореться — сьогодні і завжди.Ми вистоїмо, бо ми боремося за свій дім. Обіймаю кожного та кожну 🫂