Вирішила зробити тут рубрику, де ділитимуся історіями з життя.Хочу трошки ближче познайомити вас, книголюби, з собою — why not?Ну і треба ж кудись дівати свої рефлексії на все навколо😀Дайте мені знати в реакціях та коментах, якщо вам це відгукується🐾Нещодавно зловила себе на усвідомленні — мені важко бути учнем.І знаєте, це не найприємніше усвідомлення. Куди краще зізнаватися собі в перемогах: професійних і особистих. А коли розумієш, що твоє его настільки роздулось, що факт визнання себе нулем (або майже нулем) в певних сферах просто лякає.Так сталося, що зараз я “майже нуль” одразу в двох сферах. Цього року я взялася за свою польську (спроба номер 125). І тут мене чекало відчуття “як люди її взагалі змогли вивчити?!” яке періодично стикається з відчуттям “я нездара, я роблю елементарні помилки”.Заспокоює лише факт, що колись мені вдалося вивчити англійську. Так, це зайняло кілька років, але ж вдалося! Досить важко згадати — як це — коли ти починаєш спочатку. І це НІКОЛИ не буває ідеально🤪Моє друге “майже нуль” стосується фізичної форми. Я поставила собі ціль — працювати над гнучкістю та сісти на шпагат. Для початку — на продольний. І, о боги, як це непросто!Всі ці дівчата в Pinterest, які викручують свої колінки в різні сторони і кажуть, що це результат “2 тижнів” — знайте, я вам не вірю!😐 Ось вже пішов другий місяць регулярних тренувань. І так, я сідаю значно нижче, але це ще не шпагат. Але знаєте що? Мій підхід до життя полягає в тому, що я бачу в усьому та в усіх своїх вчителів. Значить, уроки польської та мої тренування також вчать мене — не все приходить швидко. Часом, треба просто лупати сю скалу без думки про результат. Інколи процес важливіший за результат. Інколи треба просто повірити: все можливе в цьому житті, АЛЕ З ЧАСОМ🤍Якщо ви теж зараз “повний нуль” — сприйміть це як урок.Якщо вас це заспокоїть, ми в одному човні. Все принесе свої плоди — з часом😌#чесні_рефлексіїї