Іван Варфоломєєв мав би рано чи пізно потрапити до списку гравців національної збірної, зважаючи на те, що він є основним опорним хавбеком молодіжної збірної, а гравці цієї позиції в українському футболі - дефіцит.

Мова якраз про класичних шостих номерів будь-якого профайлу як класичних опорників, так і глибинних плеймекерів.

Варфоломєєв за своїми ознаками класичний шостий номер: агресивний, сильний в єдиноборствах та мало орієнтований на атаку (за одним виключенням - він виконує стандарти).

Якщо відштовхуватися від його профайлу, що не передбачає постійних пошуків просування мʼяча, створення ліній для передач та безперервності в атаці, то головним мінусом Варфоломєєв варто називати певні проблеми з різкістю та спритністю. За рахунок тактичних якостей проактивності, безперервності в захисті та вмінням оцінювати ситуації він компенсує певні прогалини в фізичних якостях, однак все ж виникають ситуації, коли різкість та координація мають важливе значення. Особливо, коли збільшується інтенсивність.

Однак це його вміння індивідуально тиснути на суперника в пресингу, перемикатися між суперниками та швидко повертатися на свою позицію можуть бути дуже цікавим фактором для розвитку.

Якщо шукати порівняння, то не з українськими хавбеками. Він інколи нагадує Рябова, але гравець ЛНЗ більше вісімка через свою рухливість та меншу тактичну чіткість. Гарні приклади для наслідування Варфоломєєву не скажуть нічого нікому, окрім шанувальників Чемпіоншипу: Сем Морсі, Вілл Волкс, Бен Пірсон. А якщо навчиться краще поратися з темпом під час володіння мʼячем, то, можливо, навіть вище підніметься.