Чотири роки, як Біла Церква прокинулася від перших вибухів. Невже війна? Це питання тоді боліло в кожному домі. Розум відмовлявся сприймати очевидну відповідь. Страх, розгубленість, перші тривожні дзвінки рідним… А далі - час неймовірного єднання. Кожен робив усе, що міг. Хтось ставав до лав захисників, хтось набирав пісок, готував запалювальні суміші, збирав допомогу, приймав переселенців, чергував, волонтерив. І майже кожному здавалося: я роблю недостатньо. Та саме з цих “недостатньо” склалася велика сила. Ворог не був готовий до такого відчайдушного спротиву. Він розраховував на паніку - а отримав єдність. Розраховував на "Кієв за трі дня", а отримав гідну відсіч і був змушений відступити. Ми вистояли тоді. Тримаємося й зараз. Бо наша сила - в єдності. І вона вже довела, на що здатна. Боротьба триває. І сьогодні ми з особливою шаною схиляємо голови перед кожним, чиє життя забрала ця війна. Пам’ятаємо. Працюємо. Тримаємося разом! Лише так Україна зможе вистояти та здобути омріяний мир.🖋 Володимир ВОВКОТРУБ