Прочитав «Баришник дур-зіллям» Джона Барта9 поетів-лауреатів з 10Офіційно, це найтовща книга, яку я прочитав. Понад тисячу сторінок шалено закрученого сюжету, повного несподіваних поворотів. Але при цьому це не пригодницький роман, а постмодерністський, тому так написати ще треба постаратися. 🇺🇸 Барт вдається до стилю Свіфта та Сервантеса, щоб розповісти історію американських колоній на прикладі Мериленду, куди приїздить замріяний поет-лауреат і відразу пірнає у вир пригод. Тут тобі й індіанці, і пірати, і плантатори, і хто завгодно, а історичний контекст та побут зображено напрочуд детально, адже автор ретельно досліджував історію власного штату.🍆 Стільки багато сексу я не бачив в усьому інтернеті. Так враження, що герої кроку не можуть зробити, щоб не утворити «звіра з двома спинами». А чого варті кілька сторінок української та французької лайки? 💪 Титанічна робота перекладачів та редакторів, щоб відтворити старовинний стиль і підібрати відповідні слова; я стільки нових слів давно не бачив.