Пост на честь деяких тенденцій, які актуалізуються серед анархістів кожного червня.Желябов не був педерастом. Махно не був хіпі. Майдан сягає своїм корінням не «Вудстоку», а Січі. Можливо, нашому народові пощастило скніти за «залізною завісою», щоб зараз ми мали змогу побачити вже гнилі наслідки «сексуальної революції». Ми приймаємо сміливість перших психонавтів, що у цілковито розкраяному на «зони впливу» світі взялися штурмувати «фронтири» своїх внутрішніх глибин, однак заперечуємо гедонізм і розбещеність, які неодмінно супроводжували це.Ми шануємо палкий юнацький дух, що наважився кинути виклик суспільству споживання, однак краще усвідомлюємо засідки, які податливе болото Постмодерну влаштувало для революціонерів всіх штибів (маємо на увазі передовсім гнучке поглинання, перетворення на бренд).Якщо за глибиною ідейного радикалізму ми воліли б зрівнятися із мрійниками 1960-х, то у царині методів маємо за кумира озброєну завзятість IRA та RAF 1970-х.Втім, маємо гідних вітчизняних попередників. Якщо нам вдасться поєднати золото Традиції зі сріблом Революції, Кропоткіна – з Юнгером, посеред згарищ просвітницького гуманізму ми перші приймемо пологи нової епохи терпкого чину.НеоАрхаїка