#фанфікзадонат #відгукВідгук на роботу Руді (birudeboysdog) When love is a gun separating me from youРобота є сонгфіком, тому перед читанням для ще глибшого розуміння тексту варто прослухати складений авторкою плейлист, що додається в нотатках на початку. І вслухатись/вчитатись в лірику.Одразу скажу було важко читати, і я несвідомо відкладала цю роботу на потім, хоча прочитати дуже хотілось. Важко в емоційному плані, текст звісно ж, як завжди, чудово написаний. Це історія про втрату і про зцілення; про горе і про кохання; про загубленість, але зрештою про віднайдення свого нового шляху.Коли я читала у голові постійно малювалось сіре і похмуре місто, яке лише іноді перебивалось сонячною дниною. Такий загалом і є настрій твору. Головні герої – Фелікс і Чан – знайомляться на зібранні для людей, які у своєму житті втратили когось близького і вчаться жити з цією втратою. Фелікс після втрати коханої пустився в подорожі і таким чином одного дня опинився в туристичному містечку Сокчо. І в цьому місті проживав молодий рибалка – Чан, який продовжував займатися справою, яку любив його дідусь. Тож зустріч Фелікса і Чана можна назвати випадковою, але разом з тим і доленосною.Хлопці майже одразу виявили, що вони обидва австралійці, тож для обох це відчувалось, наче зустріч з рідною людиною. Не дивно, що вони так швидко знайшли спільну мову (буквально). Їхні розмови сповнені розуміння, легкості та австралійського сленгу. Інколи ці розмови важкі, коли вони діляться сокровенним, проте між ними не виникає щільної завіси через те, що вони відкриваються мало знайомій людині. Навпаки, ці розмови створюють між ними міцний зв'язок. Розвиток їхніх стосунків написаний так м’яко, вони поступово стають ближчими, і це гарно видно саме у взаємодіях. Тобто їхні розмови завжди були і є щирими та відвертими, а от саме те, що їх вже тягне один до одного помітно у діях. Хоч вони і роблять вигляд, що вони просто mates:)І все-таки одного разу вони заступили за умовну межу. Пройшло багато часу, багато спільних затишних вечорів, розмов та відвідувань красивих місць, багато спільних обідів та вечерь. І один випадковий рух переводить їхні стосунки в іншу площину. У площину Крісового ліжка, якщо цікаво. Це стається ніби і різко, але одночасно це найвдаліший момент, саме на цьому етапі оповіді ти й очікуєш цього від них. Все, що між ними стається відчувається правильним та природним. Хочеться, щоб після цього вони зажили довго та щасливо. Проте Чанова спроба зізнатися в почуттях, що так швидко була зупинена Феліксом, дає зрозуміти, що принаймні Фелікс зараз не готовий виводити стосунки на такий рівень, хоч якби він не бажав Чанових дотиків та його тепла. Та й узагалі не можна сказати, що Фелікс думав про якісь там рівні стосунків із Чаном. Його серце все ще належало коханій, яку він боявся відпустити. І одночасно його серце так хотіло прийняти нове кохання, але незагоєна рана не давала цього зробити.Фелікса насправді тут можна розбирати до кісточок. Його шлях проживання втрати коханої жінки сповнений такого болю, що слова зав’язуються металевою проволокою зі шпичаками навколо горла. Якщо ви емпат, то емоції прописані в тексті проїдуться по вам неодноразово. Це було боляче, але гарно. Нестерпно місцями, адже хотілось Фелікса схаменути і сказати “Не тікай!” Нестерпно через те, що ти вже бачиш, що йому ось-ось має стати краще, що він ось-ось має переступити сходинку, де його чекає зцілення, але наче підсковзується на ній і вирішує зовсім покинути ці сходи. Його внутрішня боротьба і самосаботаж просто не дають йому підніматись далі, адже він зрадить її, якщо покохає когось іншого. Не може відпустити і боїться, що триматиме її вічно. Ці протилежні думки супроводжують його весь час, терзають його душу, не даючи поглянути на речі ще під якимось кутом. Ох… Я занадто поринула в його персонажа, бо Руді не дала шансу цього не зробити. Почуття і емоції вплітаються у речення, між рядками, і так насичують увесь твій шлях читання, що важко, важко не проникнутись ними.