Очевидно, але варто повторити: історія Мексики має один великий рубіж - до завоювання іспанцями і після. Саме з тих доіспанських часів дійшов до сьогодення “Танець воладорів” (“тих, що літають”). Коли виник ритуал достеменно невідомо, хоча деякі вчені називають 1300 р. до н. е. Але відоме місце та причина його виникнення: землі сучасних штатів Веракрус та Пуебли, де мешкав народ тотонаків. Цей народ, хоч і був підкорений ацтеками, все ж “дотягнув” до перших іспанців, які його описали. Оскільки тотонаки були землеробами, то головним богом для них був бог дощу. Легенда гласить, що якось сталась велика засуха, а з нею і голод, який забрав багато життів. Тоді один старий мудрець наказав цнотливим хлопцям знайти в лісі найвище дерево, зачистити гілки, щоб залишився тільки стовбур. Саме на верхівці стовбура, поближче до богів, мудрець запланував провести ритуал із танцями і музикою. До речі, це спрацювало і церемонію почали проводити щорічно як подяку.На обтесаний стовбур кріпилася мотузкова драбина, щоб допомогти танцюристам піднятися, на верхівці облаштовувалося місце для підношення та воладора-музИки, який, бʼючи в барабан чи граючи на флейті, віддавав шану сонцю і привертав увагу дощового бога. Чотири танцюриста, яких ще називали птахами землі, одягнені у яскраві костюми та спеціальні шапочки, що нагадували чубату голову пташки, обмотавшись мотузками, падали головою вниз, повільно спускаючись навколо стовбура. Це падіння символізувало самий дощ.У цьому ритуалі багато символів: чотири пташки як сторони світу, пʼята - центр землі; кожен воладор робить 13 обертів навколо стовбура, а їх четверо, то всього 52 оберта, що є кількістю тижнів у тотонакському календарі. Сьогодні ця церемонія є нематеріальною спадщиною ЮНЕСКО, а отже її збереження і розвиток підтримуються, створені спеціальні школи для “пташок”. Важливо, що воладорами можуть бути тільки чоловіки. Були спроби тренувати жінок, однак, кілька нещасних випадків при спуску розцінили як погану вдачу і на жінок було накладено табу.