Ми часто не помічаємо, як мама проживає за нас ще одне життя.Поки ми кудись їдемо, вона не спить.Поки ми не відповідаємо на дзвінок, вона подумки вже пережила найстрашніше.Поки ми дорослішаємо, вона все одно бачить у нас ту дитину, якій колись мазала коліна зеленкою. А ще, мами бувають різні…Хтось сьогодні рятує життя в лікарні після безсонної ночі.Хтось вчить дітей не втрачати віру, навіть коли за вікном тривога.Хтось тримає автомат і захищає країну, а між виїздами шукає в телефоні фото своїх дітей.Хтось пече пиріг і чекає сина з дороги.Хтось щодня молиться за «доїхав» і «живий».У дитинстві дорога завжди закінчувалась домом. Ти заходив у квартиру з холодними руками, а там пахло вечерею, щойно випраною білизною і мамою. Вона забирала з тебе куртку, питала, чи ти голодний, і чомусь завжди знала, коли в тебе щось болить,навіть, якщо ти мовчав.Тоді здавалося, що так буде завжди.Потім життя розкидало нас по різних маршрутах. Ми навчилися їздити далеко, поспішати, жити «на ходу», відповідати: «Я потім передзвоню». Але для мами нічого не змінилося. А потім одного дня ти раптом помічаєш її руки.Помічаєш сивину.Помічаєш, що вона стала повільніше ходити.І з жахом розумієш, час іде навіть для мами.Тому, сьогодні, не відкладайте.Подзвоніть.Напишіть.Заїдьте на чай.Обійміть.Бо для мами не важливо, скільки вам років, яка у вас машина чи куди ви їдете.Для неї головне, щоб одного дня ви знову сказали:«Мамо, я вдома».