Кажуть, коли лисицю кусають блохи, вона повільно заходить у річку. Не біжить, не чухається і не трясеться. Просто занурюється поступово — сантиметр за сантиметром.Блохи піднімаються все вище: з хвоста, зі спини, з шиї, з вух. І зрештою всі збираються на морді — єдиному місці, яке ще над водою.І саме тоді лисиця занурюється повністю.Стійко. Без скарг.Просто очищується.Так само і з людьми.Коли приходять важкі часи — втрати, проблеми чи невдачі — багато близьких просто самоусувається з нашого життя. Друзі, які обіцяли бути поруч. Колеги й партнери, що веселилися з тобою у кращі дні. Навіть рідні можуть відступити… наче твій біль заразний.Так було й з Аристотелем: у найважчий момент він залишився без жодного друга. Але зрозумів: то не були друзі. То були «блохи».Темні часи не втрата. Це очищення. Ріка змиває фальшиве. А ти, навіть тремтячи від холоду, починаєш одужувати.Не шкодуй за тими, хто пішов, коли тобі було важко.Як і лисиця, ти вийдеш з води чистіший, сильніший і справжній.@avuznalu