Коли гасне екран — кіно не кінчається. Просто добігає кінця фільм, записаний на кінострічку. Тобто завершується робота режисера та його знімальної групи, а разом із нею — робота кіномеханіка та всіх, хто робить цей показ можливим. Однак зйомка та показ не обмежують кінематограф, не вичерпують його. Вони лише доводять кіно до глядача.

Після показу кіно триває у глядачеві — побачені на екрані рухомі образи можуть досягти рівня ідеї. Або ні — це вже залежить від того, хто дивився. Звісно, частенько буває, що до ідеї просто нема чому досягати — тоді це на совісті тих, хто знімає або показує.

І в цьому сенсі совість Міхаеля Ганеке чиста (біла, як однойменна стрічка, або згадані рукавички Арно Фріша). Як і робота команди організаторів Ретроспективи його фільмів, між іншим. З їхнього боку кіно відбулося — черга за глядачами.

▪️У своєму есе «Армагеддон суб’єкта у фільмах Міхаеля Ганеке “Сьомий континент”, “Піаністка”, “Любов” та “Гепі-енд”» Христина Дрогомирецька міркує над запитанням: чому персонажі у фільмах Ганеке прагнуть до власної смерті? — читайте за посиланням.

підписатися | наш сайт