В середині 30-х років минулого століття П'єр Клоссовскі знайомиться з Жоржем Батаєм - знаменна зустріч патріархів трансгресії. Від цього злиття двох монументальних енергій паризьке богемне середовище затремтіло. У серцевину інтелектуального руху Франції безпардонно проникла і повністю його поглинула проблематика та ексцеси людського тіла.Нове покоління в особі Делеза та Фуко не могло уникнути таких рясних міських пульсацій. Останній же в подальшому став найближчим другом і соратником Клоссовскі. У 1970-му, коли до випуску готувалося есе Клоссовскі «La Monnaie vivante (Жива валюта)», Фуко пише передмову до тексту, приписуючи йому значення «найбільш піднесеної книги епохи». Переїхавши до Парижа в кінці 50-х, польський режисер Валеріан Боровчик теж ніяк не зміг уникнути абсолютної влади психоаналітичного дискурсу французької столиці. На думку сучасної йому критики, він був «генієм, який випадково став порнографом» — хто, як не він, мав стати послідовником і ілюстратором думки Клоссовскі в кінематографі? Як саме творчість Боровчика відображає тоталітарні тенденції влади над тілесністю — читайте в нашому новому матеріалі.