Куросава. Улюблене. Фільм другий———Расьомон (1950)Саме «Расьомон» став тим переломним фільмом для Куросави, який приніс йому міжнародну славу та проторував шлях для майбутньої великої кар’єри. Коли стрічка побачила світ, її нелінійне розгортання сюжету, відсутність розв’язки, повтори й нестандартні операторські рішення стали шоком — японська хвиля накрила Європу.У певному сенсі це детектив, але детектив дивний — без традиційної реконструкції злочину, яка в кінці розставить події по своїх місцях та правильно розрізнить невинного й зловмисника. У «Расьомон» бракує того персонажа чи наратора, який зробить аналіз і синтез, складе «справжню картину подій». Куросава не виносить вироку.Історію викладають монах і лісоруб селянину. Це переказ почутого ними в суді, де вони були свідками, — почутого від двох учасників подій й духа померлого (цього ж року вийшла ще одна оповідь мерця — «Бульвар Сансет»). Сцени суду побудовані так, що свідчення адресовані камері. Сповідь лісоруба, який бачив сцену злочину, відбувається поза інституцією, де він збрехав, щоб не свідчити: той, хто міг би «розказати правду», — брехун. У серці фільму лежить переказ переказу й діра невизначеності.Ми, глядачі, стаємо свідками того, як у розбіжностях між сказаним, у зміщеннях акцентів, обманках, пропусках показаного вимальовується істина. Вона не є «розв’язком» у сенсі встановлення причинності й ухвалення юридичного рішення, що принесло б славнозвісну втіху. Це радше мерехтіння сенсу, який неможливо вхопити та зафіксувати і який викликає неспокій.Хоча йдеться про оповіді та свідчення, «Расьомон» міг би бути німим кіно. Увесь наратив задається візуально: переходи між трьома локаціями, зміна освітлення, довге продирання лісоруба через хащі до «сцени злочину». І найважливіше — зміна погляду зв’язаного самурая; емоції дружини: розпач, хтивість, злість; витонченість або незграбність рухів у бою. Ці нюанси, розставлені по-різному в повтореннях ключової сцени, створюють ті інтервали, що роблять фільм разюче відкритим.