По слідах нещодавнього дня народження Трюффо, вирішили звернутись до декількох його робіт, наших улюблених. Кожна його робота — особлива, однак ми зупинились саме на чотирьох, що розкрили для нас Трюффо як режисера і його ідею кіно. Тож наступні дні будемо пригадувати кожну з них: від «400 ударів» до «Сусідки».———Чотириста ударів"Чотириста ударів" – тричі дебютний (для Трюффо, для Лео, для їхньої «суми» – Дуанеля) і вкрай наповнений мереживом сенсів і зв’язків фільм. Ми спробуємо прослідкувати лише за однією з границь, майстерно перейдених у цій картині – тією, що визначає її назву (яку варто перекласти українською як "Тридцять три нещастя").Підліток Антуан Дуанель протистоїть спробі його «упокорення» з боку батьків і школи. З точки зору тих, хто владний над хлопцем, він повинен перестати бути помітним (виділятися), припинити витівки (вихід-ки), залишитися нарешті, де належить (у заданих межах). Від Дуанеля вимагають передбачуваності дій і приховування самості — в ідеалі його дії мають виходити зі встановленого порядку, а не його свободи. Звісно, починається бунт.Шукати звільнення потрібно подалі від соціальних центрів (куди тягне доцентрова сила влади). Отже, шуканий шлях — маргіналізація: слід залишатися так далеко від суспільства, щоб воно відчуло нікчемність твого значення, припинило звертати на тебе свою виключальну увагу (владу). Так Дуанель незмінно і стрімко виходить на і за межу шкільного розпорядку, домашніх стін, колючого дроту виправної колонії.В останній сцені Антуан, здається, вирвався на волю. Тут його не наздожене влада (утім, скільки це триватиме?). Тим не менш, на його обличчі — розгубленість. Перед ним неосяжна стихія, море, до якого він прагнув весь свій шлях. Така ж стихія відкривається і всередині Дуанеля: ось він звільнився від нав'язаних меж, але де його власні?