Делез — СтоліттяГоворити про Делеза завжди певний ризик, бо він, його думка, вислизає, здається тим, чим не є, і вимагає від нас залишити спроби визначити його як щось остаточно зрозуміле й конкретне. Делез завжди чекає у засідці: спробувати вполювати його — значить потрапити в пастку. Тому ми лише пригадуємо, звертаємося до його знахідок, особливо стосовно кіно.Делез у своїх виступах і лекціях був відкритим, доступним, однак кожен хід його думки сприймався так, немов він говорить про щось зворотне. Говорити про зворотне — взагалі складова його стилю. Він мислив не просто через парадокси, а з них і поза ними, реалізуючи їх у своїх концепціях. Зворотне — це ситуація кінематографічна, тому і свідомість, і мислення за своєю суттю, природою, збігаються з кіно. Вони відображають одне одного, існують синхронно, взаємодоповнюють. Свідомість і є екраном, на якому відбувається найцікавіше.Кіно — не трамплін для «критиків», де можна шукати ключі до інших дисциплін. Кіно привнесло рух в образ. Це подив, який дає змогу рухатися й нам, глядачам, ставати співучасниками задуму. Делез і сам відтворив ту співучасть: «зняв» свій «Алфавіт» — самостійний твір, справжнє кіно, яке зараз, в 100-річчя від дня народження автора, є привід передивитися.Навряд чи підхід «Краю» міг би виникнути таким, яким є, якби не Делез. У певному сенсі, не режисер, не кінокритик, не сценарист, а він «показав» нам кіно таким, яким воно має бути. Показав нам мистецтво — цей акт спротиву смерті.