Цікава критика тенденції маркування поточного російського режиму як «фашистського». В цілому розділяю бачення автора. Але хочу зазначити ось що. Не дивлячись на відсутність чіткої ідеологічної платформи (мешап гарчання «обема блядь» та стогону «раааасія» такою не є) і суспільної мобілізації, що активується на її базі, все ж таки є щось, що змушує нас постійно вдаватися до подібних порівнянь. Сказано вірно: це маркер історичного зла, який ми використовуємо для посилення нашого засудження. Але це не єдиний фактор. Так, кремль не продукує сенсів, в які вірить сам. Проте навіть в розмитій декларації руського міра ми бачимо абстракцію великої ідеї, що блукає навколо рядків: «нове майбутнє — в новому минулому». Саме ця ідея була серцем реального фашизму (тоталітарна ідеологія більшовизму, наприклад, формулює свою наріжну тезу інакше). Історичний ресентимент вимагає визначення як політична концепція. За відсутності такого - ми завжди будемо шукати зігу римський салют.P.S. В автора публікації продовження в коментарях.