Товариство, переді мною постала справжня морально-архівна дилема. Навіть не знаю, як правильно вчинити. Бо, з одного боку, я людина добра і схильна ділитися знаннями. А з іншого — хто з нас не мріяв хоч раз стати легендою сучасної генеалогії?Коротше, нещодавно я знову поліз у тему автоматизованої обробки архівних документів за допомогою ШІ. В UAGenealogy цю тему вже не раз обговорювали, але зазвичай усе зводиться або до складних схем із програмуванням і розгортанням сервісів, або до майже медитативного ручного режиму: закидай файли в чат і чекай милості від алгоритмів.А я, скажу чесно, не для того виріс, щоб вручну годувати ШІ кожним актовим записом. Мене цікавив лише автомат — налаштував і пішов пити чай, поки документи самі себе опрацьовують. І, уявіть собі, я такий варіант знайшов.ШІ можна спокійно доручити розпізнавання документів, обробку, редагування й експорт — усе працює автоматично, стабільно і, що особливо підозріло приємно, безкоштовно. Старопольська? Без проблем. Церковнослов’янська? Легко. Латина? Та будь ласка. Ми з пані Каміллою навіть дістали середньовічне готичне письмо — і модель його проковтнула, не моргнувши.І от тепер я сиджу й думаю. Чи зробити стрім і розповісти вам усе це — як налаштувати, що натискати і де радіти життю. Чи ж мовчки користуватися, обробляти справи зі швидкістю світла і поступово перетворюватися на напівміфічного архівного персонажа, про якого шепотітимуть у всіх чатах?Словом, дилема.Як вважаєте — ділитися чи берегти знання, як родинний архів? 😏