Canal АСОЦІАЦІЯ ПСИХОЛОГІВ УКРАЇНИ - @apukyiv - №721
Друзі, запрошуємо вас на лекцію-дискусію: https://forms.gle/d5Ppo4WVPHhEuQmG8У праці "По той бік принципу втіхи" Фройд описує дитячу гру fort-da (англійською це б звучало як gone/there). Дитина кидає котушку нитки туди, де її не видно, а потім знову намотує її назад – форт-да, зникло/повернулося. Фройд інтерпретує це як інсценування зникнення та повернення матері. Таким чином дитина активно відтворює те, що пережила пасивно – травму розлуки. А також показує собі, що за розлукою відбудеться повернення. Така гра (яка може відбуватись з будь-яким предметом), перетворює розрив на досвід втрати. Вона дозволяє дитині гратися з втратою, терпіти її, називати.Ми могли б подумати про те, що в психотерапевтичному кабінеті ця гра відбувається навпаки. Не пацієнт відпускає об'єкт, а потім його повертає. Об'єкт (аналітик) завершує зустріч та відпускає пацієнта. Є/немає. Є/немає. Є/немає. Сесія за сесією. Годинник диктує розрив, незалежно від того, що відбувається у стосунках тут-і-зараз. І саме тому останні хвилини стають полем найбільшої емоційної інтенсивності.Пацієнт з історією відкидання раптом "не чує" про кінець часу. Інший вводить найтривожніший матеріал за 2 хвилини до завершення. Третій знепритомнів біля дверей, які відчиняються лише всередину.Це постійне розігрування інтимного зв'язку і втрати. Якщо ми не звертаємо уваги на те, як пацієнт співвідноситься з цим "немає", ми втрачаємо дуже цінну інформацію про його внутрішній світ. На зустрічі спробуємо розібрати: що стоїть за бунтом проти часу? Чому деякі пацієнти не можуть піти вчасно, а інші тікають передчасно? І як наше власне ставлення до завершення (яке ми часто не усвідомлюємо) впливає на те, що відбувається в ці останні, іноді найбільш насичені хвилини?#реляційнийклуб
365
26-01-09 13:56