Вперше я про це дійсно подумала, коли в універі познайомилася з дослідницею, яка з 80-х по селах збирала свідчення літніх людей про Голодомор. І тоді я реально вперше почула українську від місцевих або суржик, в якому більше було від укр, ніж від рос. Це було дійсно дивне відкриття, хоча я себе не вважала росіянкою, вивчала самостійно українську і взагалі бачила себе вже тільки в цій нац ідентифікації. В той час як мій брат, з яким ми росли разом, навчалися по одній і тій же програмі в школі, доводив, що "всі міста побудували російські царі, значить, це все росія". Моя родина не знала укр взагалі, прабабка розмовляла рос з місцевими донсько-козацькими діалектизмами. Але я взагалі нічого не знаю про свою родину до початку 20-го ст. - хто вони, коли тут опинилися і що взагалі було до. В нормальному світі люди, які живуть біля кордону з іншою державою - знають іншу мову або взагалі тільки її. Але не в тому світі, де російська мова - це така ж зброя та частина усвідомленої політики стирання цілого народу