Ми говорили про пенісну заздрість. Про заздрість до влади. До внутрішнього стрижня. До того, що дозволено — хлопцям, але не дівчатам.Про те, як ми намагаємось здобути це: або через досягнення, або через народження сина, або через шлюб із сильним чоловіком. Або просто — через внутрішнє перенапруження. Через бажання все контролювати, все знати, все тримати в руках. Але жіноче тіло не витримує.Ми говорили про гіперсексуальність. Коли в жінки — багато зв’язків, але жодного глибокого. Коли вона спокушає, а потім — тікає, бо близькість лякає. Бо є досвід, коли тато спочатку був, а потім зник.Бо саме в період дозрівання — коли тіло дівчинки ставало тілом жінки — тато раптом ставав жорстким, холодним, критикуючим. І ця зрада — найглибша і ми несемо її в стосунки.Ми говорили про жінок, які хочуть каструвати. Зруйнувати чоловічу силу. Бо їм болить. Бо вони самі стали фалічними — і вже не вірять, що можна бути слабкою. Можна бути собою. Можна не воювати.Ми говорили про сірі мишки — дуже розумні, дуже зібрані, але без сексуальності. Бо не відчували, що на них хтось коли-небудь дивився з ніжністю. Бо тато не бачив.Про дівчат, які так і не стали татовими принцесами.А потім — не стали жінками. Бо щоб стати жінкою, треба пройти “едипів комплекс” пережити бажання «одружитись на татові», потім відпустити його.А ми часто або зупинились у конкуренції, або втекли. І тепер ні з татом не разом. Ні з мамою не маємо зв'язку.🌀 Якщо ця тема тобі відгукнулась…Хочеш більше зрозуміти про себе — звідки ця втома, відчуття "я не така", розрив із тілом, сексуальні труднощі чи ця дивна конкуренція з іншими жінками…👉 Напиши в коментарях "+", і я надішлю тобі посилання на запис ефіру.Бо це — той випадок, коли ефір варто не просто слухати, а пережити.Кожне слово там — як дотик. Як лампа в темному коридорі. І, можливо, саме сьогодні ти згадаєш: звідки все почалось — і куди ти хочеш повернутись.