Нещодавно я відчула дуже сильну тривогу. Прямо неймовірну. Наче відкрилися якісь глибинні зерна. Я відкривала холодильник, дивилася на майже порожні полиці — і починала реально нервувати. Думки крутилися навколо одного: що ми будемо їсти, чим я буду годувати сина. Мені стало по-справжньому страшно, що я не зможу швидко це вирішити.😱Але в якийсь момент я змогла зупинитися. Я відслідкувала цю тривогу, подякувала їй, прийняла її. І згадала слова наших вчителів: якщо ти багато служиш людям, якщо ти волонтер — ти точно ніколи не залишишся без їжі.Звісно, в такі моменти важко в це повірити. Сумніви все одно приходять. Але я згадала це — і ніби трохи заспокоїлася. Сказала собі: “Зупинись. У тебе все буде добре”.Я навіть вирішила поділитися цим на зустрічі наших волонтерів ACI в Одесі, бо цей досвід був дуже яскравий, дуже живий.І вже наступного дня сталося щось дивовижне. Нам чоловік передав гуманітарну допомогу — три пакети їжі. Ми ще й самі зайшли, скупилися. А потім племінник пригостив нас чудовим тортом — дуже якісним, дуже смачним.🌈І от я дивлюся на все це: продукти, овочі, фрукти, смаколики — і бачу перед собою багатий стіл. По-справжньому багатий.І в цей момент приходить усвідомлення: вау… як швидко все змінилося. Як миттєво це відбулося.Я навіть сфотографувала свій сніданок — з неймовірною радістю. І з відчуттям, що я більше не можу сумніватися. Просто не можу сумніватися в тому, як це працює.І мені важливо залишити це тут — як пам’ять, як нагадування.Ми всі буваємо в дуже різних станах і ситуаціях. Але коли ми знаходимо опору в цій внутрішній мудрості, коли беремо в ній прихисток — ми виходимо з цього зовсім інакше.І найцікавіше — спостерігати за цим.Бо це вже не просто про їжу. До мене прийшла не просто їжа — а дуже якісна, дуже добра, з турботою.І я справді відчула це — як по зернах.І в цьому для мене немає жодного випадкового збігу.Я вдячна, що цей досвід став частиною мого життя.❤️‍🔥