Через два місяці безперервних ракетних атак таки виповз з дружиною в кіно – на фільм «Довженко. Перший погляд».

Що можу сказати? Непоганий фільм. Чесно кажучи, очікував гіршого, бо перед цим прочитав негативну рецензію. Але і мені, і дружині сподобалося.

Що особливо здивувало - великий зал був повністю забитий. На вітчизняний фільм – історичний, не екшн, чи комедію (хоча в задумі фільму прописаний секс на трьох - що логічно для часів цілковитої емансипації жінок і переосмислення ролі жінки та сексу як явища). І тривоги не завадили. Після фільму всі аплодували.

Загалом фільм – ідеальна ілюстрація до Винниченкового «Читати українську історію треба з бромом». А якщо після перегляду ще й почитати біографії людей, історії яких побачив на екрані...

Це реально було жахливо. Але все одно українське пробивалося крізь бетон цього відчуття цілковитої підокупаційної безвиході. Люди творили, знімали кіно, писали. І залишили по собі щось, що ми можемо побачити й відчути навіть через сто років.

Словом, рекомендую. Сходіть, подивіться. Непоганий фільм.