Останнім часом я все частіше помічаю Бога в найменших деталях.
У випадкових зустрічах, в людях у словах, які приходять саме тоді, коли їх найбільше потребуєш.
У випадковій нібито пісні яка увімкнулася в навушниках , раніше вона була звичайною а зараз стала голосом Бога
У дверях, які раптом відчиняються. І в тих, що, навпаки, зачиняються, як би сильно мені не хотілося, щоб вони залишалися відкритими.
Я починаю розуміти, що труднощі не приходить у моє життя, просто так . Деякі приходять, щоб змінити частинку мене назавжди ((
Щоб забрати старе, за яке я так сильно трималася.
Щоб навчити мене довіряти.
Щоб показати, що я можу більше.
Бог веде туди , де я знаходжу себе , хоча ніколи б не думала що я там. Що це щось моє … (
Щоб привести туди, куди сама б ніколи не наважилася піти.
Іноді я не розумію, чому Бог допускає певні речі. Мені боляче, страшно, незрозуміло. Я хочу отримати відповіді одразу, хочу знати, що буде далі.
Але, віра — це саме про те, щоб не знати всього шляху, але все одно йти.
Бо коли озираюся назад, бачу: те, що колись здавалося кінцем, стало початком чогось нового.
Як моя біль поступово перетворилась на силу , а мої слабкості стали перемогами …
І знову озираючись назад , я знаю то був Він ❤️‍🩹🫂