Зустріч з Іншим, як і з Тінню, раптова та неочікувана. І страшна.Визнання існування Іншого веде до усвідомлення того, що світ не належить тобі. І в цю мить тебе охоплює жах, адже ти розумієш (не головою, а серцем), що всі твої уявлення про світ та людей навколо не відображають реальність, а є проекцією твоїх очікувань від неї. Очікувань, які продиктовані давніми та глибинними структурами твоєї особистості, що так і не стали зрілими, і шукають безпеки.Зустріч з Іншим ніби збиває тебе з п'єдесталу — цей світ існує не лише для тебе, а й для мене. Інший має своє життя, свої бажання та потреби, які можуть резонувати з тобою, а можуть і йти всупереч. Але якщо стається друге, це не значить, що інший тебе відторгнув — він лише потребує простору для реалізації тих бажань, які не пов'язані з тобою. Насправді це не є небезпекою для тебе, хоча автоматично це так здається. Це є своєрідним запрошенням до діалогу, де ти можеш побачити Іншого насправді, яким він реально є — без фільтрів твоїх страхів.Визнання Іншого — це трансгресія, яка виводить тебе з пут інфантильного егоцентризму. Тому ми так боїмося зустрічі з ним, адже у нашому уявному світі він має силу зруйнувати його. І він це робить, викидаючи нас у реальність.І ти обираєш. Тікати назад від цього усвідомлення, знову зачаклувавши світ навколо своїх бажань. Або визнати, що Інший, як і ти — багатогранний і охочий до проявлення себе. І що ти теж можеш бути залучений у цей процес, тим самим реалізовуючи ті аспекти своєї сутності, які без Іншого могли б назавжди лишитися «сплячими».Якщо тобі стає сил перевести свій страх у цікавість, вихолощена ілюзорна інструкція може перетворитись на гру. І це лякає по-своєму, бо у грі немає сталих величин, а тому неможливо сконструювати собі зовнішніх опор. Тоді доведеться знайти, або ж створити їх у собі — і це найважче.Пережити цю зустріч можливо, мабуть, лише у любові чи прагненні до знання. У першому випадку ти приймаєш Іншого, бо любиш його. У другому (якщо йдеться про болючий досвід) ти визнаєш його своїм вчителем. Визнаючи його бажання, ти визнаєш і себе, а саме ті свої аспекти, які у твоєму вигаданому світі були приховані. Бо в реальному світі ти не маєш контролю над ним і він провокуватиме абсолютно все, що в тобі закладено. Можна знову злякатись. Або прийняти свою багатогранність і грати з нею.