Життя людини завжди було вкорінено у символічний вимір через ритуали. Релігієзнавці, культурологи, антропологи знаходять цьому свідчення та пропонують свої інтепретації того, які ритуали і для чого використовували наші предки. Ми віримо у те, що ці особливі практики проживалися людьми на глибокому символічному рівні і здіймали їх значно вище над нашим земним буттям принаймні на мить. Але полишимо здогадки відносно минулого і звернемось до нас самих.⠀В силу особливостей історичного (і глобально духовного) процесу, через яке проходить людство, сьогодні ми великою мірою відірвані від глибоких пластів буття як індивідуально, так і колективно. Але наша вкоріненість у символи нікуди не зникла, адже вона "прописана в коді" наших найглибших шарів психіки. І через втрату здатності проживати символи, ми виносимо їх назовні.⠀Ми приділяємо багато уваги зовнішнім атрибутам, через які ми ототожнюємо себе. Але робимо це не "для себе", а "для інших". У незмозі чути і бачити себе, ми шукаємо контури свого відображення в інших.⠀А тому ритуали та символи втратили свою глибинну суть, перетворившись на "традиції" та знаки, які відтворюються механічно, втрачаючи щоразу свою автентичність. А тому і стають гіпертрофованими та гротескними.⠀Відчуваючи пустку та відсутність сенсу у потенційний час трансформації (релігійні та народні свята, дні народження, весілля, поховання, ініціатичні практики і т.д.), людина глушить цей білий шум гучною та яскравою картинкою.⠀Людина не проживає ці важливі етапи свого психічного та духовного розвитку, а тому і перебуває у вихідній точці. У кращому випадку її потенціал лишається нереалізованим. У гіршому - вона використовує свою силу проти себе, долаючи пустку і безсенсовість.⠀Але відчувши зсередини справжній поклик змін, людина здійснює ритуал "автоматично", бо зовнішнім шарам психіки потрібне матеріальне втілення нового етапу для гармонійого руху далі життєвою траєкторією. Ритуал здійснюється на заради нього самого ("традиція"), а з глибокої внутрішньої потреби означити цей етап. А тому цей ритуал може зовсім не виглядати як щось особливе, бо все справжнє і важливе людина проживає всередині.