Afemina | Реакція на припинення грантових програм від США чітко і яскраво підсві...

Реакція на припинення грантових програм від США чітко і яскраво підсвітила вже давно очевидну проблему - несамостійність як української держави, яка безкінечно проводила "реформи" на вимогу грантодавців, так і значної частини "громадянського суспільства", до яких входять "незалежні" медіа та чисельні ГО, через які насаджувався ліволіберальний дискурс. Велика частина культурних проектів так само підписалась на роль міньйона демпартії, а тому розвиток українського контенту за останні роки, чим ми так пишаємося, набув одноманітності: найвідоміші канали, блоги, подкасти тощо обов'язково, залежно від своєї специфіки, мали містити позитивні наративи про фемінізм, ЛГБТ, екологію в її лівацькому трактуванні, мультикульутралізм. А тому весь цей "розвиток" великою мірою несе лише кількісний характер. Частина проектів перейшла на самозабезпечення через систему спонсорства, але саме гранти відігравали визначну роль у тому, аби ці проекти з'явились і набрали популярності.Багато хто справедливо переймається темою ветеранів та інших соціально захищених груп, добробут яких геть не входить у пріоритети держави. Але як зауважує частина коментаторів, подібні ініціативи мають усі шанси продовжувати отримувати фінансування, бо це конкретна робота з конкретною проблемою.Але зосередьмося на тому, що маємо сьогодні. Майже на третю річницю повномасштабного вторгнення ми найдужче відчуваємо свою слабкість і залежність. Ветеранські та соціальні програми - це в першу чергу потреба нашого суспільства (як і підвищення обороноздатності). Відсутність іноземної допомоги ще гостріше поставить питання того, куди йдуть податки і чим займаються профільні державні відомства. А медійний та культурний сегмент вийде у поле вільного ринку та конкуренції - цей факт частково допоможе відділити кукіль від пшениці, тобто визначити грамотно організовані самоокупні бізнес-проекти та дійсно ідейні платформи від тих, хто просто "освоював гроші".Такий собі етап "сепарації від батьків". Болючий, місцями страшний, тривожний, але необхідний для дорослішання. Але замість спокійного прийняття цього логічного розвитку подій, велика кількість українців б'є тривогу і звинувачує "батьків", що ті покинули розгодоване 33-річне дитинча на призволяще. Пам'ятаєте, як з 2022 року великі світові бренди одягу закрили свої магазини? Певний час була пустка, але вона швидко заповнилась українськими брендами. Тепер на банерах на вулиці і в метро рекламуються наші бренди, а дівчата хизуються покупками в брендованих пакетах, ніби це обновка від Lacoste. Українські бренди стали модними і повернення Zara та H&M було сприйнято доволі холодно. Подібне може статися і в громадській сфері. Відсутність іноземного фінансування вимагатиме тіснішої співпраці громадсього сектору з бізнесом, а це створить конкретні вимоги для держави, яка або включається і допомагає, або не заважає. Це формування відповідальності за власні проблеми та добробут, зародження республіки на противагу постсовковому грантово-корупційному бюрократизму. Так само можна говорити і про розвиток культури, який відбуватиметься через інститут меценацтва (завдяки якому українська культура другої половини ХІХ-початку ХХ ст. і розвивалась!). Звісно, приклад Пінчука наводить на погані думки, але присутність інших меценатів в дискурсі значно його послабила б.Загалом, мені просто хотілося поділитися своїми думками і вивести цю тему в інше русло, у позитивне і творче. Звісно, у найближчій перспективі це може спричинити нові проблеми, але стратегічно і з точки зору державотворення (бо це непорозуміння державою не назвеш) для мене однозначно велика перевага. І не тому, що велика кількість грантожерів випаде з дискурсу, а тому, що це може стати однією з цеглин до нашої трансформації. Тому для мене всі, хто сльозливо бідкається на цю ситуацію, просто не бажають досягати державної зрілості.