Андрій Свящук.Це ім’я і досі викликає в колег і світлі спогади, і добру усмішку… і сльози.Пройшло два роки, а в цю новину неможливо повірити. Неможливо прийняти, що Андрій більше ніколи не зайде в рідний головний корпус, не привітає на День ХАІ, а його палкий виступ більше не прозвучить на університетських зборах.Про таких кажуть: людина-свято, людина-енергія, людина-доброта. І водночас — людина принципів, людина слова, людина дії. Слово «байдужість» — це точно було не про Андрія.Він міг не йти на війну — як кандидат наук, як викладач університету. Але жодних сумнівів щодо місця, де мав бути, у нього не було. Як не було їх і у 2014 році, коли він вирушив до Києва на Майдан, вражений народним підйомом і солідарністю. Як не було сумнівів після повернення до Харкова, коли написав есей про «диво самоорганізації» і став волонтером. Як і не було їх, коли возив на фронтову Донеччину ліки, воду, їжу, амуніцію — навіть після того, як йому прокололи шини й побили в автівці скло.Йому не потрібні були гасла – він діяв.І коли настав час, пішов служити туди, де найбільше знадобився його інженерний розум. Він став одним із творців славетних морських дронів.Коли Збройні Сили знищили головний крейсер окупантів «Москва», Андрій написав колегам: «А ми доклали до цього руки». Він любив похизуватися, хоча завжди – із самоіронією.Два роки доля його берегла…6 березня 2024 року. У ХАІ традиційно вітали жінок. Тривала сирена: ракетна тривога по всій Україні. Сповіщення — кілька сильних влучань по Одесі. Тоді ще ніхто не знав, що цей смертельний вибух ворожого «Іскандера» дійде й до ХАІ…Наступного дня колеги з кафедри філософії скажуть:«Андрій Свящук. Більше не напише, не зателефонує… Лишається лише пам'ять, яка зберігатиме його таким різним:випускником 1-го факультету, який за дивним збігом обставин вступає до аспірантури кафедри філософії;аспірантом, що досліджує синергетику та теорію систем;молодим батьком, що обожнює свою доньку Сонечку;завзятим рибалкою, що перебільшує свої рибальські успіхи;мандрівником по нічних Барселоні й Стокгольму;любителем та активним читачем витонченого письменства;дбайливим сином, який ще до війни забрав маму до Харкова…Дякуємо обставинам, які пов’язали нас і 25 років вели разом крізь цей суперечливий світ…»Два роки тому. Андрій Свящук. Воїн. Доброволець. Доцент кафедри філософії. Випускник 1-го факультету 1999 року. Загинув під час ракетного удару по Одесі…У пам’ять про тата донечка Софія зробила таке саме татуювання з левом, яке мав Андрій. Якщо вона обійме себе за протилежне плече, лев опиниться навпроти серця…Світла пам’ять тобі, воїне! Вічна пам’ять і низький уклін від усього ХАІ.#героїХАІ