У бізнесі — критичний дефіцит кадрів. І водночас в Україні — близько 9 мільйонів економічно неактивних людей. Це ВПО, які не інтегрувалися в ринок праці, чоловіки, що випали з економічної активності, ті, хто працює в тіні. Ми також маємо системно низьке залучення ветеранів, людей старшого віку та людей з інвалідністю. Чи потрібні нам тимчасові трудові мігранти? Відповідь уже очевидна — так. Повернення українців з-за кордону залишається стратегічною метою, але будувати політику лише на цьому — ілюзія. Наше завдання сьогодні — не втратити тих, хто ще тут, і створити умови для їхньої реалізації. Продуктивність праці в Україні в 5 разів нижча, ніж у країнах Західної Європи. Це означає, що питання не лише в кількості людей, але і в якості економіки, бізнес-моделей і процесів. Нам потрібні автоматизація, інвестиції в людський капітал, системна робота з фізичним і ментальним здоров’ям, масове перенавчання. І ще одна важлива річ — мобільність: українці мають навчитися швидко змінювати місце проживання заради ефективної та високооплачуваної роботи. Сьогодні третина українського бізнесу вже має активи або виробництва за кордоном. В державі фактично створене середовище, яке виштовхує таланти і кваліфікованих людей. Бізнес не бачить довгострокових правил гри, не розуміє вектора державної політики. Якщо нічого не змінити, після відкриття кордонів ми отримаємо масове возз’єднання українських за межами України. Ключове питання сьогодні — не лише безпека, але й зрозуміле, прогнозоване і конкурентне майбутнє для людей і бізнесу в Україні. У студії Першого Західного говоримо про ризики і про вікно можливостей, яке ще відкрите. Чи скористаємося ми ним? Вмикайте відео.