Війна з Іраном не завершується. Вона трансформується в нову форму — холодну війну Перської затоки. Не мир, не війна, а озброєна невизначеність. Це фактично рівновага Неша, де кожен гравець буде тримати палець на курку, але нікому не вигідно буде стріляти першим. У цій рівновазі Україна має унікальну позицію: єдиний гравець із реальним бойовим досвідом ППО «в довгу» — тобто з урахуванням адаптивності. Плюс — без політичного багажу НАТО або Ізраїлю, з підписаним попередніми угодами на Близькому Сході і формалізованою регіональною архітектурою. Як точно зауважує Igor Semyvolos: «Наші угоди з арабськими країнами дуже доречні. Гонка озброєнь у Затоці буде лише посилюватися.»Каток не поїхав, як фантазують MAGA-коментатори. Але й «поразка» США, про яку пишуть інші аналітики, — теж мені вбачається перебільшенням. Сталося дещо більш небезпечне: виникла стійка нестабільність, у якій виграє той, хто грає довгу гру. Іран грає в довгу гру (які б не були втрати і розпорошеність еліт, але війна призвела до консолідації). Китай грає в довгу гру (якою б крихкою не здавалася внутрішня соціально-економічна ситуація). Трамп грає до наступних виборів. Україна має грати в довшу за всіх гру. Як постачальник сервісу безпеки для ЄС і Близького Сходу, центр глобальної архітектури фізичної і кібернетичної безпеки. Детальніше — за посиланням в коментарі.