Я сьогодні зловила себе на одному питанні. А скільки наших питань насправді вже містять відповідь?

Ну от людина говорить: «Я думаю звільнитися». І ми такі: «А ти не думаєш, що спочатку треба знайти іншу роботу?» Начебто питання :)

Або: «Ти точно хочеш зараз це робити?», «Може, тобі краще почекати?», «А ти подумала, як це вплине на дітей?»

Формально ми нічого не радимо, а людина вже прекрасно зрозуміла, яку відповідь ми вважаємо правильною.

Я сама це за собою ловлю. Особливо коли людина мені небайдужа і дуже хочеться, щоб вона не наробила дурниць. Тут любов до людини взагалі легко переплутати з бажанням швиденько порулити її життям :)

І от мені цікаво. Де для вас проходить межа між питанням і порадою, якій просто поставили знак питання в кінці?

Бо іноді порада потрібна. Я сама можу сказати людині: «Слухай, не треба зараз мене коучити, скажи, що ти думаєш». А іноді порада начебто прекрасна, і людина все одно її не бере. Не тому, що дурна. Може, просто не її.

Коротше, сьогодні я не хочу тут ставити крапку. Розкажіть краще ви. Ви любите, коли вам у складній ситуації кажуть свою думку? Чи вас це бісить і хочеться спочатку самим розібратися? Напишіть приклад.

Бо поки я це писала, зловила ще одну думку. Оцю межу між «я зараз допомагаю людині думати» і «я вже дуже непомітно думаю за неї» можна пояснювати довго. А можна один раз опинитися в живій розмові і раптом її побачити.

Мабуть, тому в «Коучингу з нуля» мені так важливо було не робити просто три зустрічі, де я щось розповідаю про коучинг.

Там ви побудете в різних місцях цієї розмови: клієнтом, спостерігачем і спробуєте роль коуча. І кожне місце показує щось своє.

📆 Стартуємо 22.09 о 18:30.
💻 3 онлайн зустрічі - 790 грн.

Реєстрація відкрита 👇🏻👇🏻👇🏻
Спробувати коучинг

👆🏻👆🏻👆🏻