Дорога. Ми переміщаємо своє тіло з однієї точки в іншу. Все життя. З род-дому до першого нашого дому, мамо, тато везуть нас першою нашою дорогою. Потім дитячий садок. Дорога в школу, перші самостійні подорожі з дому в сусідній двір. Самостійна мандрівка за подвір’я в, здавалося, такі далекі краї, як умовно «центр», чи перша самостійна прогулянка до бабусі, здавалась нам якоюсь міжгалактичною Одіссеєю 😂. Перша дорога.«Один на один» після школи. Думаю, жодний титульний бій по боксу або фінал Олімпійських ігор не викликає стільки переживань емоцій і настільки великих ставок, як дорога на першу бійку у хлопчика 😄. Дорога на перше побачення — «до тієї самої самої», від якої серце вистрибує з грудей 😄. Вперше вертаєшся «коли поставив крапку» і серце так болить 🤕 ……… Вперше з товаришем йдеш на тренування в спортивну секцію, за якийсь час йому набридне, а ти будеш йти по цьому шляху все своє життя. Тікатимеш з уроків, аби потрапити на тренування. Через вікно своєї дитячої кімнати зі спортивною сумкою в 17:30 — втеча,( бо покараний за незроблене дома где завдання ) хоч до залу йти п’ять хвилин, але так хочеться прийти раніше… А дорога на першу роботу — це як зайти в двері, за якими «невідоме»: «темна кімната». Ще більше запам’ятовується перша дорога, коли тебе звільнили 😂 за те, що ти поставив на місце начальника, що знущався над підлеглими.— Що тепер буде, як далі жити, навіщо я заступився за того бідолаху? Тоді втрата роботи здавалась тобі кінцем світу 😄, а не початком нової цікавої пригоди і звільненням з рабства 😂. Початок війни. Дорога до «точки збору» з пацанами. Ця клята невідомість і одне бажання —вбити більше ворогів перед смертю. Як вбивати, тобі ніхто не пояснював і тим більше ти не вмів, але дуже хотів 😂. Війна — це взагалі постійна дорога, за все життя не подорожував стільки, як під час війни. Відкривав для себе куточки України, про які навіть ніколи не чув. Така велика, красива, багата країна. Якщо в нас все вдасться, то хай не ми, але наступне покоління неодмінно проживе багате, щасливе життя. Тобто, як співав ТНМК:«Всі в окулярах тупі та товсті» 😂. Колись буде час і буде дорога повернення з війни, але до нього ще дуууже далеко… Буде і останній путь у кожного з нас, тобто всі, хто читають ці рядки, колись (якщо їм пощастить), через якийсь час після смерті поїдуть на кладовище. Кому пощастить не так, то потраплять спочатку у списки зниклих безвісти, і кості їхні будуть чекати, поки їх знайдуть і перепоховають. Якщо вдуматися, то по-іншому розумієш цитату:«У самурая немає цілі, лише шлях…».……… P. S Вчора дзвонив товариш,Просив допомогти його підрозділу з НРК. Пам’ятаю, колись збирав на НРК в надії створити підрозділ, що займався би логістикою. На минулій моїй роботі цього зробити не вийшло. Передам техніку, яку маю, на його підрозділ, думаю. Якщо не в мене, то хоч там хай принесе користь.