Вірш #14Коли світло, то не варто мовчати Напишу вірш для тебе коло багаття,Де у колі друзів натхнення знайду.Весняним вечором коло укриттяУстами писатиме думка проста.Ця мова, яка лежить у ліжкуЗакарбує слова навік у папір.Творчість зовсім не про дуелі,А для того, щоб зайти у скелі.Тріскотить хмиз, і літають іскри,А сонце кудись втекло поспішноТа у мандрівку не взяло дівчину –Золотаву, з ранковими ніжками.Зігнулося проміння на орбіті,Яке мчить у космічному світіДесь на іншу півкулю Землі -Освітлювати стежини круті.Ще не встигли у зеленіВтопитися юні та старі сади,А я граю літературні акордиАдже зникли нестримні холоди. Золотоволоса краса навпроти сидитьЙ пильно дивиться у доленосну мить.Стає легше з вічними видами жити:Тут не плачуть, тут заборонено тужити.У сірих буднях швидкоплинних Поміж розпечених думок та ідейПроляжуть нові, звивисті дороги,Які схвилюють серед відстаней. У вогнище вже кидаються дрова,Музикант хапає гітару за шию,Й подихом крізь струни бринить,Щось нове та вкрай важливе.Дівчино, ти ж іще цнотлива,А по твоєму волоссю грім біжить.Він вносить знову корективиУ світлу весну юних літ.У полум'ї веселих пісень і розмов,Ніжна ніч розгортає зоряні карти.Я скажу нарешті слово "кохаю", Адже світло вчить не мовчати.Павло Горбач. 5 березня 2026 року.