Листя каштанів стало брунатним, хрустким, жерстяним -
Хай і спідниці короткі ще, хай ще ключиці засмаглі -
Та на досвітніх мостах вже якось інакше виспівують двигуни
У сутінках кольору полум'я та збройової сталі.
І небеса вже набули відтінку, прозорості та глибини,
Що зчитуєш їх непохибно - не очима - сліпими плямами.
Стигле вишневе сонце виповзає з-під ковдри пітьми,
Мляво відмахуючись від "Шахедів" сонним рудим кошеням.
Місто задимлене, розтривожене й до біса зле -
Знову тіла під руїнами, знову попіл, бетон і кров:
Ракетно-дронова смерть вчергове взялась за старе -
І таки віднайшла шпарину у кістяних щитах ППО.
Шумерським клинописом - у блакиті пташиний клин,
Гаряча ранкова кава - з присмаком гексогену.
У вирі ранкового вересня так потрібно бути живим,
Що прикро було б дізнатись - як воно - стати мертвим.
І там, в небесах, заледве стримавши злість,
На ранковій нараді у Бога, вагомо, голосно, значуще -
Оперативний архангел "без папірця" доповість:
"На жаль, вогневу позицію "Літо" втрачено."

04.09.2025

#мулікпише