Василь Мулік. Вірші. | Не стати вже, мабуть - ні провісником, ні взірцем.У Всесвіту, певно, б...

Не стати вже, мабуть - ні провісником, ні взірцем.У Всесвіту, певно, були інакші на мене плани...Та з патентованим клацанням "Zippo" знову запалюю серце -До краю залите чорним гірким напалмом.Комусь - під вітрила, комусь - під спідницю, комусь - під лід.Мені ж - під сузір'ям гвинта ламати вітряний простір.Дюраль, вибухівка, хмари, холодний піт.Земля, перерита залізом. Небо, залите сонцем.Тримати зарядженим - телефон, павербанк та "Глок".Витримувати лють гірку в дубовій бочці з-під хересу.Засвоїти - врешті і до кінця - цей простий життєвий урок:За лютим - хай який би він був - неодмінно настане березень.Можна бути "одним з" - і не бути просто "одним".Моя пам'ять - скрижаль - важка, кам'яна, запилена.Прокладати свій курс між смертей, між людей та книг.На вишневих хвилях світанків гріти стомлені крила.Слово "останній" - закреслено у словниках -Згідно з законами касти "важчих за атмосферу".Ні провісником. Ні взірцем. Але - тримати в руках.Гарячі вогненні гриви крилатих коней сталевих.#мулікпише