​​Ми не наші Предки, тож яка різниця?🤔Дехто стверджує, що наші Предки мали свій спосіб життя, але ми не вони і ніколи ними не будемо. Що минули тисячі років, і все змінюється.Частково це правда, оскільки час змінює цей світ, і кожне покоління має жити у свою епоху своїм власним життям і йти своїм шляхом, але язичництво в своїй основі є, перш за все, Вірою Предків. Саме наші традиції роблять нас сильними. Давайте поставимо собі питання: що сильніше, слідувати традиції, яка сягає тисячоліть тому, що наші буквальні язичницькі Предки вірили в неї чи слідувати насадженому ззовні чужинському культу?Шанувати минуле не означає вдавати з себе наших Предків — це означає продовжувати те, що вони нам передали. Це означає перекувати той самий ланцюг, який пов'язує нас як з нашими Предками, так і з нашою Вірою. Ми тут не для того, щоб бути ними, і не повинні, але немає кращого чи сильнішого способу пам'ятати їх, ніж діяти від їхнього імені через Традицію.Язичництво — це не шлях саморобних символів та особистого переосмислення. Язичництво — це народний звичай, а народний звичай означає мислення з точки зору «ми», а не лише «я»‼️☝🏻Коли українці носять вишиванку, а наші жреці (священники) — біле, це не копіювання одягу тисячолітньої давнини, а продовження як жива нитка на гобелені, витканому долею, Богами та нашими Предками. Ми не замикаємося в минулому, а показуємо нашому народові, найголовніше — Богам і предкам, що ми знаємо, що належимо до чогось більшого, ніж ми самі. Що ми є їхньою частиною, і хоча ми живемо в ХХІ ст. та створюємо нові традиції, це ніколи не відбувається за рахунок фундаментальних знань про наше минуле.Коли Боги дали життя Богумиру та Славуні, Орію та Лелі вони не просто наділили їх диханням. Боги позначили їх метою. У наших переказах все має значення. Наш одяг стає священним одягом, який відображає наші ролі та становище. Предки не дбали про самовираження, а про спільну колективну ідентичність. Племінні розбіжності, безумовно, були реальними, разом з тим вони сповідували ту саму основоположну традиційну релігію. І сьогодні, коли гниль розділення знищує наш український народ, важливіше, ніж будь-коли, об'єднатися та продемонструвати єдність. Це не означає, що ми не можемо мати розмаїтість, як це, безумовно, має бути, але язичництво може стати сильним лише тоді, коли ми перестанемо піддаватися тактиці «розділяй та володарюй» і позбудемося «я» і нарешті приймемо «ми» та станемо на міцний фундамент.Ми можемо створювати нові традиції — це природно і навіть добре. Але ми робимо це, спираючись на старі звичаї, а не відкидаючи їх‼️ Наше коріння має значення☝🏻 Справжня сила походить від шанування того, що було раніше, і формування того, що буде далі. Все інше — порожнеча. Зміна корисна, коли вона зростає з кореня. Зміна стає раковою пухлиною, коли вона замінює корінь, таким чином знищуючи його.Ми не наші Предки, але ми їхні діти, і народна свідомість означає пам'ятати, що цей шлях не нам переписувати, а нам нести його вперед; не як реконструкцію, не як сучасну вишиванку, не як егоїстичну ​​спробу в «тому що подобається і як хочу робити», а як жива традиція, вкорінена в тому, ким ми є разом☝🏻Ми — народ, діти наших Предків і діти наших Богів. Ми минуле, теперішнє і майбутнє нашої української Nації і державності! І тільки єднання навколо язичницького = природного світогляду врятує і збереже нашу українську Nацію! Ми несемо 🔥Вогонь Традиції, а не поклоняємось попелу забуття!~ жрець Зореслав