Чим дисоціація відрізняється від витіснення? Знову заплутались? Ми вам трошки нагадаємо⬇️

🔸

Дисоціація та витіснення
Класичний психоаналіз фокусується на витісненні - захисному механізмі, що прибирає зі свідомого небезпечні бажання, емоції, думки.

🔞

Витіснене - це щось, розпізнане психікою як небезпечне і відправлене у підвал несвідомого, щоб захистити нас від внутрішнього конфлікту.

⛔️

Дисоціація ж - це те, що неможливо витіснити, адже його ніколи не було у нашому психічному досвіді. Тобто подія відбулася, але на рівні знання, тіла чи емоцій вона для нас відсутня. Це можна описати як діру у психічному ландшафті нашого Я.

Хоча про дисоціацію писали ще П. Жане, Й. Бройер та З. Фройд, вона загалом лишалася поза межами уваги психоаналітичної спільноти🤷‍♀️ Виключенням, вибачте, став Ш. Ференці, але про це у наступному дописі.

Для реляціоністів натомість дисоціація набула вкрай важливого значення. У реляційній перспективі вона виконує як повсякденну адаптивну функцію, так і захисну, що дозволяє людині зберегти цілісне переживання себе у небезпечній ситуації.

❓

Навіщо нам дисоціація
Отже, дисоціація може бути умовно нормальною та захисною.
У першому випадку вона знайома кожному. Пригадуєте моменти, коли раптом втрачали відчуття часу, захопившись вивченням якоїсь важливої теми? Це спрацював механізм дисоціації, тимчасово приглушивши інші стани вашого Я, щоб ви могли повністю зосередитися, не відволікаючись від засвоєння нового на думки про родину, галас надворі чи аналіз якоїсь минулої розмови. Це адаптивна функція дисоціації.

💔

При травматичних подіях механізм дисоціації спрацьовує як захист. Досвід, який є занадто болісним, приголомшливим, переповнюючим, не описується у словах, відчуттях, емоціях чи образах, а виноситься за свідоме. Таким чином дисоціація захищає наше переживання себе від руйнування.

Дисоціація - це не завжди “провал” у пам'яті. Вона може проявлятися на тілесному рівні, на рівні емоцій (знаю про подію, але нічого не відчуваю), або, навпаки, тілесні відчуття чи емоції збережені, але знання про саму подію наразі недоступне.
За словами Стівена Кучака, дисоціація - це втеча, коли немає іншого виходу.

Ціною такого порятунку є відсутність доступу до наших частин себе.
Мета терапії - відкрити цей доступ, щоб ми могли “бути, відчувати і діяти в гармонії з якомога більшою частиною того, ким ми є”🫂

Наступного разу - детальніше про дисоціацію при травмі та про концепцію множинних станів Я, без якої в цій темі ніяк.

Залишаємось на зв’язку❤️

Текст - Ольга Малишок
Візуальне оформлення - Анна Зозуля
В оформленні скульптури сучасних українських скульпторів Єгора та Микити Зігур