Ідеали — це хитра річ.Я часто зустрічаю людей, які міряють себе критеріями, створеними не ними. Вони живуть за чужими стандартами, але вважають їх своїми.Тому є просте, але завжди точне провокативне питання, з якого я починаю роботу:Кому належать ваші ідеали?Бо якщо вони не ваші — тоді ваше життя контролюють інші. Ви просто виконуєте інструкцію, написану десь давно і кимось іншим.Ідеаліст завжди в тривозі. Завжди в незадоволенні. Завжди на межі — але рідко в дії. Крайність паралізує: щоб почати, треба дозволити собі недосконалість, а для ідеаліста це майже смерть.У психології для цього є інше слово — баланс. Це не симетрія 50/50. Це живі пропорції: 0,7/0,3 або 0,9/0,1. Так функціонує світ. Так працює розвиток. Крайність — не життєздатна. 0 і 100 існують лише в математиці та у фантазіях перфекціоністів. У реальності крайність — це пауза.І що найцікавіше — ідеаліст це знає. Він може пояснити це іншим. Він може написати лекцію про це. Але він не робить. Не проявляється. Не викладає. Не ризикує. Бо щоб проявитися — треба дозволити собі бути «не тим».