ЯК ПОЛЮБИТИ БОГА, ПОЛЮБИВШИ СЕБЕ 43
Безкінечна провина

Далі поговоримо про дуже серйозні речі. Я називаю їх серйозними, оскільки про це мені розповідають повідомлення, які я отримую час від часу: у них відображається біль ваших сердець. Я бачу: багато людей пригнічені тягарем провини. Ви відчуваєте цей тягар на своїх плечах і не відчуваєте тієї внутрішньої свободи, яку дарував нам Христос.

Ми постійно кажемо, що ми - діти Господа. Знаємо, що Христос прийшов у світ задля нашого спасіння, визволення, спокутування від гріха. Задля того, щоб прийняти розп'яття за нас. У теорії ми віримо, що завдяки жертві Христовій увесь усесвіт оновився, набув нового вигляду. І людина, яка вірить у Христа, стає новим створінням. «Отож, хто в Христі, той нове створіння» (2 Кор. 5: 17).

Усе оновлено, ти відродився. Ти причащаєшся Святої Крові та Святого Тіла Христового, сповідаєшся, приймаєш благословення духівника. На кожній Божественній літургії ти просиш Господа простити тебе: «Ослаб, залиш, прости провини мої». Церква дає тобі прощення: саме відпущення гріхів і примирення є основним плодом і завданням Божественного Причастя: «Причащається раб Божий Чесного і Святого Тіла і Крові Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, на відпущення гріхів і в життя вічне».

Тим не менш я бачу, що з тобою щось не так. Незважаючи на всі красиві слова, ти не почуваєшся прощеним Господом. Це видно з твого бурчання, з ображеного обличчя. У тебе безсоння, уривчасте дихання, серцебиття та тиск, різні хвороби. Причина одна: ти страждаєш від почуття провини та докорів сумління. Провина залишається з тобою й нікуди не зникає.

Якби це було тимчасовим явищем, я б сказав: «Добре, людина впорається, заспокоїться. Скоро вона знову відчує прощення Христове». Але є люди, які постійно перебувають у цьому стані. Вони постійно почуваються погано, страждають. І при цьому пояснюють свій стан так: «Я винен, тому що постійно грішу».

Але так буде завжди! Ти завжди будеш помилятися і завжди повертатися до Господа. Будеш падати й знову підніматися. Усвідомлюючи свій вчинок, покоряючись, по-простому, ти можеш знову й знову приходити до Христа з визнанням: «Господи, я такий, така моя душа. Прийми моє повернення, моє каяття і прости мене».

Провина за все

Навіть якщо ти вже у поважному віці, ти все одно дитина. Залишаючись дитиною, ти брудниш свої зошити. Ти переписуєш абетку величезними літерами, і літера «А» замість того, щоб уміститися на двох рядках, займає всю сторінку. Ти ще не навчився писати, але вчитель у курсі. Він несе відповідальність за твій прогрес, не забуваючи при цьому, що ти - дитина. А на дитину ніхто не ображається. Кажуть лише: «Коли вона підросте, піде у другий клас, у третій, вона буде значно успішнішою. Зараз вона пише літеру на всю сторінку, - але вона старається, і це найкраще, що вона може зробити на цей момент. Якби вона могла зробити це ще краще, вона б зробила, хіба ні? А зараз - як може, так і пише. Це просто етап її життя. Вона не завжди буде такою, вона піде вперед, буде вдосконалюватися».

Так нас бачить Господь. Але ми настільки перебільшуємо свої помилки, настільки суворо ставимося до себе, що готові займатися самобичуванням безстанно. Цілком незбагненно те, що мені доводиться спостерігати. Люди причащаються о 10 годині ранку і через деякий час знову почуваються погано! Говориш із ними, запитуєш, як справи, а вони відповідають: «Погано мені, ти ж знаєш. Погано мені від моїх гріхів». Але куди поділося те, що сказав тобі священик о 10 годині ранку, коли ти прийшов причаститися Господу і відкрив уста свої? Ти ж почув: «Причащається Тіла і Крові Господа на відпущення гріхів...» Куди зникло те, що ти почув? Чи увійшло у твою душу відпущення Христове, ти прийняв його? Ти просочився ним? Ти прославив Христа?

Ти дозволив світлу Господньому наповнити твоє єство і дарувати тобі радість? Ти подбав про те, щоб ця радість тривала не один день, а все твоє життя?