Одного разу в школі, де я викладаю, мала відбутися Божественна Літургія. Напередодні підходить до мене один старшокласник і каже: «Отче, я не прийду завтра на службу, тому що вранці зустрічаюся з подругою в кафе. Це єдина можливість нам зустрітися, ми увесь тиждень не бачимося». У той момент мені одразу спало на думку все, що я мав би йому сказати як священник. Але одночасно я подумал: а це дійсно те, чого хоче Господь? Готові слова, що зривалися з губ, сформовані в мені освітою та реаліями сучасного життя. Я їх кажу десятиліттями: «Чадо, це гріх. Ти не повинен мати подруг і взагалі гуляти по кафе, тим більше замість Літургії». Але цей юнак навчається в останньому класі школи, ми знаємо один одного вже три роки. Чи має сенс повідомляти йому, що зустріч у кафе відверне його від занять? Адже він і сам про це знає. Та й якщо я йому скажу не ходити, він усе одно піде, чи не так? Але інший голос усередині мене говорив: «Але якщо ти скажеш йому про це, ти виконаєш свій обов'язок». Тобто я залишуся благонравним отцем, який не вдарить обличчям у бруд, і коли батьки дізнаються про цю історію, вони скажуть: «Молодець! Строгий, правильний отець. Він сказав те, що потрібно».

Усередині мене вирувала буря. Що ж робити? Я хочу зберегти бездоганним свій зовнішній вигляд чи все-таки допомогти цьому юнакові? Тоді я сказав: «Господи, просвіти мене!» У ту ж хвилину мені спала на думку відповідь: «Добре, бажаю вам приємно провести час. Але передай своїй подрузі привіт від мене». Він перепитав: «Мені передати їй привіт від вас?» — «Так. А що, хіба це погано?» — «Добре, я передам. Мені дуже шкода, отче, що я не можу прийти на службу». — «Ну а що вдієш? Адже ти вже прийняв рішення».

Через кілька днів цей юнак знову підійшов до мене і каже: «Отче, мене запитує моя дівчина. Коли я їй передав від вас привіт, вона розгубилася». — «Чому?» — «Тому що їй уперше передала привіт людина Церкви, хоча я їй сказав, що ми підемо в кафе під час служби. Моя подруга була так зворушена, що просить мене дізнатися, де вона може зустрітися з вами»...

Розумієте, у чому річ? Звісно, це не означає, що відбулися якісь серйозні зміни і дівчина переобразилася. Зрештою, хто з нас може виміряти зміни, що відбуваються всередині людей? Але я знаю одне: у цьому випадку я не втратив контакту з цими двома молодими людьми. Я не сказав чогось підробленого чи неправдивого, я не спотворив ні свою віру, ні правду. З іншого боку, я завоював довіру, любов і отримав контакт із ними. Цей юнак і зараз може в будь-який момент подзвонити мені в двері або по телефону. Він може побачити мене, поговорити і при цьому не відчуватиме, що я стою з батогом у руці, готовий карати за все, що мені повідомляють, виправляти і жорстко ставити на Божий шлях.

Це і є батьківська любов. І не я її винайшов, я просто копіюю те, що читав у отців Церкви і бачив у старців чи стариць. Дай Боже, щоб настала та мить, коли ми не будемо копіювати такі душевні якості та такий норов, а це випливатиме з нашого серця.

Ти, Господи, можеш уразумити й заблудлих. Можеш зробити їх смиренними й прекрасними. Чистими, доглянутими й цнотливими, найсолодшими й красивими. Ти все змінюєш. Залишається лише, Господи, Тобі змінити й мене. Залишається лише, Господи, допомогти й мені зрозуміти всю величину моєї омани.
#порадня_духовність_психологія #порадня_здорова_духовність #порадня_дорослість