Терапевтичний щоденник священника | У церкві дитина чує гарні слова, а вдома киплять пристрасті, постійні ...

У церкві дитина чує гарні слова, а вдома киплять пристрасті, постійні сварки… Як при цьому можна щось сприйняти? Як навчитися вірі в Бога?Найбільше я дізнався за двадцять років викладання у школі. Діти навчили мене дуже багато чому. Вони завжди кажуть те, що думають, нікого з себе не вдаючи. Слухаючи їх, я бачив, що вони шукають Господа, що їм хочеться знайти істину; вони хочуть молитися, любити і бути любимими та чекають цього ж від своїх батьків, чекають — але не завжди отримують. Що ж у такому разі залишалося робити мені? Так, я багато говорив з ними, їм подобалися наші уроки, але це були лише уроки. На один урок дитина прийшла, а на інший — ні, бо, наприклад, клас вирушив на екскурсію. А що відбувається вдома, у сім'ї?Одного разу я запросив до школи батьків своїх учнів. Я хотів показати їм контрольні роботи, поговорити по душах. Тому попросив прийти без дітей. Батьки прийшли урочисті, ошатні, але дехто все ж таки притягнув із собою дитину. Одна така мама, прийшовши з сином, побачивши мене, одразу ж зробила доземний уклін і попросила благословення. Я ще подумав: «Ну, якщо ця жінка починає з благословення, значить, вона дуже церковна». Потім вона почала говорити мені щось дуже благочестиве, і я остаточно переконався в її духовності та зрадів. Її син увесь цей час мовчки сидів у кутку, дивлячись звідти на матір. І раптом бачу: він повертається до мене і зневажливо махає рукою в бік своєї мами. Мені стало дуже ніяково перед цією жінкою — і за її сина, і за себе, адже вона стільки всього хорошого встигла мені наговорити: і про чоловіка, який їздив на Афон, і про двоюрідного брата, що трудився в якомусь монастирі… Наступного дня я запитав цього хлопчика:— Навіщо ти це зробив? Ти поставив мене у дуже незручне становище.Він відповів:— Отче, ну скільки можна? Нам уже набридло все це лицемірство!— Що ти маєш на увазі?— У школі одне, а вдома — інше. Ось моя мама: як вона тобі вклонялася, які слова говорила, а вдома вони з батьком постійно сваряться, він від неї слова доброго не чує — нічого з того, що вона говорила тобі! Ні про Бога, ні про Афон… У нас вдома на такі теми не розмовляють. Тільки лайка. Батьки ображають нас, сварять і принижують.Для того щоб навчити дітей вірі, потрібно жити певним чином. Як робив Господь? Він не лише виголошував проповіді, а й їв і пив з учнями, спав поруч із ними, вони бачили Його постійно — бачили й не переставали дивуватися тому, який Він прекрасний. Що говорить, те й робить. Ні вдень, ні вночі від Нього не побачити нічого, крім добра. Не лицемір, не обманює, не фальшивить, не намагається справити гарне враження. Саме таке віровчення проникає в дитяче серце.#порадня_духовність_психологія #порадня_здорова_духовність #порадня_дорослість