У моїй новій школі на перерві продають булочки з корицею. Я їм їх щодня. Солодке — наче рятувальний круг. Я намагаюся триматися на плаву.На шкільній лінійці я простягаю руку хлопчику поруч. Мені не можна бути сумною, тому я шукаю те, що робить мене щасливою. Але не надто щасливою. Достатньо щасливою, щоб не бути проблемою. Не такою щасливою, щоб нею стати.Я вже доросла, але повідомлення, з якими я виросла, лунають у моїй голові.«Не бійся». «Заспокойся». «Не плач». «Це не така вже й велика проблема».Якщо мені боляче, я пояснюю собі, чому я не повинна цього відчувати. Якщо я почуваюся самотньою, я пояснюю собі, чому це неправильно. Я інстинктивно відмовляюся від своїх почуттів, щойно вони виникають. Це як гра у «Вбий крота» (Дитяча настільна гра. Гравцям необхідно здихатися кротів обраного кольору, вдаряючи по них спеціальними битками. Щоб перемогти, треба отримати щонайбільшу кількість балів за влучання по шкідниках). Ця емоція невчасна. Бах! Ця — неправильна. Бах! Пройти повз неї. Працювати над нею. Зі мною все гаразд.Коли хтось дозволяє мені відчувати щось конкретне («Хіба ти не схвильована?»; «Мабуть, тобі дуже сумно»), я вчуся погоджуватися.У 32 роки у мене сталася перша панічна атака, і я відчула, що «розплутуюсь». Ніби хтось знайшов вільний кінець у светрі, який є моїм сплетеним життям, і потягнув за нього. Я плету себе назад. Буде легше, коли я переживу цей день. Цей тиждень. Цей місяць. Цей проект. Цей викидень. Це розлучення. Цю пандемію. Це…Після смерті мами хвилі набігають надто швидко, щоб я могла оговтатися. Вони створюють смерч, який тягне мене далеко від берега, далі, ніж я коли-небудь була. Ніхто не хоче підпливати надто близько, бо я можу затягнути під воду. Люди не мислять тверезо, коли тонуть, і не мислять тверезо, коли їх переповнюють емоції.Я тону майже рік, хапаючись за рятувальні круги, але так і не знаходжу берега....#порадня_емоційний_інтелект #порадня_схема_терапія #порадня_емоції