Казка про солдата і віру в державне майно.Жив був солдат і жив відносно спокійно у більш менш спокійному гарнізоні. Робив солдат все що кажуть, і дібільних запитань не задав. Бо знав солдат, ще ні одне дібільне запитання дібільне завдання не зупинило. Ну і так він жив собі: від сніданку до обіду, від обіду до вечері, від вечері до сну і далі як у замкненому колі повторення одних і тих самих подій. Але ж одного дня тиць-пиздиць сержант приходить і на обличчі має загадкову ноту сюрприза у вигляді чергової дібільної задачі. ⁃ Пішли, - каже сержант солдату. ⁃ Пішли, - погоджується солдат. ⁃ Одно бачиш хня вісить. - Сержант показує пальцем на хню. ⁃ Бачу. ⁃ Ото маєш її зірвати і повісити нову. Цю. На. ⁃ Поняв, - каже солдат. - А є чим?В армії обовʼязково треба питати нарахунок цього, бо деякі посадові особи думають, що солдат може забити гвоздь пісюном і молоток йому давать не обовʼязково. ⁃ Звісно є, - каже сержант. - На! Пістолетик і на скоби. Пістолетик мені в руки потім даєш, поняв? ⁃ Поняв.Далі солдат і сержант переглнулися поглядами. І солдат натякає сержанту на відстань від солдата до тої хні. У висоту це було добрих метрів шість. ⁃ Шо дивишся? - питає сержант. ⁃ Та я ж не спайдер мен, - відповідає боєць. ⁃ Бля! Солдат демонстративно показав на скільки у гору може підпригнути.Сержант почав матюкатися і кудись пішов. Тим часом солдат придумував план. Навіть, якщо зараз прийде ротний і вони разом будуть казати, що солдат ледар, блиндар і дібілушка, то треба буде пояснити їм, що навіть якщо він і підпригне на 5 метрів вгору, йому прийдеться тримати в одній руці нову хню, в другій пістолетик, який не можна проібать. Питання в тому, що у нього немає третьої руки, щоб зачепитися і протриматися на горі пару хвилин. Звісно, ротний почне матюкатися, бо понабирають дворуких…Поки солдат придумував план А, повернувся сержант. У руках він тримав драбину, яку можна було назвати драбиною тільки за її зовнішній вигляд. Щодо її якості, то солдату хотілось би краще розглянути план А. ⁃ На, лізь давай! - каже сержант. ⁃ А вона витримає? - питає солдат. ⁃ Звісно що витримає. Ти шо? Не віриш у державне майно чи шо? ⁃ Вірю, - відповів солдат і придивившись уважніше до деревини побачив напис: «моде ін стародавня Греція», а з іншої сторони гострим предметом було вирізано напис «Діонісій», а під ним «Гавгамели 1.10.331 до н.е.». ⁃ Лізь давай, шо читаєш?Солдат пару разів дихнув, взяв хню, пістолетик і поліз. Із кожним метром у висоту він відчував, як під ногами хрустить стародавня мудрість та філософія. Звісно, він вже бачив себе таким, який летить з драбини із криком: «бля-а-а», міцно притискаючи пістолетик, який не можна проібать навіть, якщо ти наібнувся з драбини. Знизу стояв сержант, який тримався холоднокровно. Він або дуже сильно вірив у державне майно, або просто розумів, що летіти з драбини прийдеться не йому, а солдату.Солдат стікав потом і просувався наверх, драбина поки трималася. Повіяло трохи вітром, від чого у нього засвербіло між булками. ⁃ Ну шо там? - питає сержант. ⁃ Хвилинку, - відповідає солдат. - Він якраз доліз до верху і про всяк випадок глянув у низ, щоб приблизно оцінити посадку на випадок непередбачуваного польоту.Маючи велику кількість адреналіну в крові, він одним махом вирвав стару хню, приліпив нову, скобами клац-клац і по троху, потихеньку почав спускатися назад. ⁃ Ось пістолетик, - вже на землі каже солдат. ⁃ Ну! Бачиш? А ти бздів.Сержант взяв драбину і поніс її самостійно і дбайливо, бо напевне вона була для нього такою ж дорогоцінною, як і для солдата пістолетик.Вже потім, через багато-багато років, коли цей солдат буде дивитися передачу про найжорстокішу частину підготовки морських котиків: “He’ll Week” він просто посміхнеться, адже ніщо у світі так не загартовує сміливість, як звичайна ВІРА у державне майно.Сподобалося? Вподобаєчку зразу, без метушні😎Також прохання підтримати мої баночки:Банка:https://send.monobank.ua/jar/dsD72guQnКартка:4441111124628003#казка_СХН