Якщо гуру, санн’ясі або старший вайшнав виправдовує російську агресію, повторює кремлівські наративи, їздить до Москви й мовчить про гріх війни, заохочує росіян мобілізуватися на “СВО” під виглядом “обов’язку перед державою”, або каже українцям: “ти не українець, ти духовна душа, уникай мобілізації”, — він не “над політикою”. Він стоїть біля тарілки сучасного Дурйодгани.І якщо учень у цей момент каже: “Мій гуру трансцендентний, я не маю права думати”, — він сам віддає свою руку сліпому поводирю.Санатана-дгарма і дгарма — це не дві різні речі. Дгарма — це санатана-дгарма в конкретних обставинах, яка проходить крізь наше тіло, природу, варну, відповідальність і історичний момент. Для кшатрія дгарма — захищати невинних від адгарми. Для проповідника — називати зло злом. Для бізнесмена — підтримувати захист дгарми ресурсами. Для кожного — не продавати совість ані за тарілку, ані за тридцять срібняків.Ми захищаємо не просто територію і не просто будівлі з каміння. Ми захищаємо живі стосунки: родини, дітей, громади, можливість служити Крішні без російського чобота на горлі. І чим ми це захищаємо? Дгармою. Вищою етикою. Волею Крішни.Тому кожен проповідник, який каже вам: “Неважливо, з якого боку ти стоїш; головне — повторюй мантру”, — обманює вас. Якщо це вчення паралізує вашу здатність відрізняти агресора від жертви, дгарму від адгарми, захист невинних від служіння імперії — це не свідомість Крішни. Це духовна отрута.Бгішма вчить нас: навіть велика душа може опинитися не з того боку, якщо прийме тарілку Дурйодгани.Арджуна вчить нас: навіть якщо не з того боку опинився той, кого ти любиш і поважаєш, ти не маєш права зрадити Крішну, дгарму і власну совість.У цьому і є наш сучасний іспит.Офіцер ЗСУ, Михайло Ташков (Мукунда Харі дас)Посилання на моє есе «Чи може чистий відданий помилятися морально? Урок Бгішми, стріли Арджуни і сучасний іспит вайшнавського суспільства»:https://t.me/SpMatter/3473