8. Темний Інь-Ян: раджасний Пуруша і тамасна Пракріті

У цьому трикутнику між лідерами і масою виникає темний Інь-Ян. Раджасний Пуруша прагне влади, ресурсу і контролю. Тамасична Пракріті боїться свободи і хоче “тата”, який думатиме за неї. Він дає їй ілюзію захисту, вона дає йому свою свободу. Він отримує владу, вона отримує клітку, яку називає духовною опікою. З роками така система інфантилізує та інвалідизує суб’єктність підопічних. У психології є близькі поняття: learned helplessness – навчена безпорадність, institutional dependency – інституційна залежність, induced disability – спричинена інвалідизація. Людину відучують думати, питати, розрізняти, довіряти власній совісті. Вона наче практикує бгакті, але не здатна на елементарний акт моральної самостійності. Про навчену безпорадність див. Encyclopaedia Britannica; про інфантилізацію як соціально-психологічний феномен див. огляд у Frontiers in Psychology. Старий радянський анекдот точно передає цю кріпосну психологію. Чиновники оголосили людям, що завтра всі мають прийти, щоб їх повісили. Натовп мовчав. Коли чиновники спитали, чи є питання, піднялася тремтлива рука: “Скажіть, мотузку і мило з собою взяти чи видадуть?”. Це архетип людини, яка вже не питає, чому її вішають. Вона лише хоче знати технічний порядок власного приниження. Те саме з Герасімом. Його головна “чеснота” не сила, а відсутність особистої гідності. Саме вона робить його здатним виконати волю барині й убити єдину істоту, яка його любить. І саме така психологія в релігійній формі породжує підопічних, які страждають від системи, але кидаються захищати її від тих, хто намагається назвати насильство насильством.9. Тамасичну бгакті не можна нормалізувати

Хтось може сказати: “Так, це бгакті в тамасі, але ж усе одно бгакті”. Ні. Можна стартувати з тамасу як з фактичного початкового стану обумовленої людини. Але не можна нормалізувати тамас як стандарт духовного суспільства. Не можна будувати культуру на страху і називати це вайшнавською етикою. Капіладева дає дуже жорсткий критерій. У ШБ 3.29.21 Господь каже: якщо людина нехтує Ним як Наддушею в усіх істотах і поклоняється лише Божеству в храмі, це просто імітація. У ШБ 3.29.22 така людина названа такою, що перебуває в невігластві. А в ШБ 3.29.26 Господь каже, що як палаючий вогонь смерті Він викликає великий страх у того, хто проводить різницю між собою та іншими живими істотами. Ці вірші спростовують спробу виправдати релігію страху словами “ну це ж теж бгакті”. Якщо людина поклоняється формі Бога, але не бачить Бога в серці жертви агресії, у серці приниженої дитини, у серці слабкого підопічного, у серці того, кого топче адгарма, її релігійність може бути не бгакті, а імітацією. Масова практика в тамасі без руху до дгарми не очищує суспільство. Вона консервує його патологію.10. Висновок: дгарма починається з припинення прагья-апарадги

Путана організованої релігії народжується не лише з поганих лідерів. Вона народжується з трикутника, де тамасична маса шукає захисту від свободи, раджасичні лідери шукають влади над цією масою, а саттвічні моральні інтелектуали маргіналізовані як “горді”, “не смиренні” або “небезпечні”. Такий токсичний соціальний Інь-Ян побудований на прагья-апарадзі – злочині проти мудрості і совісті. Люди мають буддгі, але відмовляються нею користуватися. Мають совість, але змушують її мовчати. Мають шастру, але використовують її як інструмент страху. Мають поняття апарадги, але перетворюють його з захисту святості на захист безкарності. Тому справжня боротьба за вайшнавську етику – це не боротьба проти апарадги як принципу. Це боротьба проти газлайтингу апарадгою. Не боротьба проти гуру-таттви, а проти перетворення гуру-таттви на феодальний культ недоторканності. Не боротьба проти релігійної форми, а проти Путани, яка годує людей отруєним молоком страху.