"Я ЛЯЖУ, АЛЕ ВОНО НЕ ЗАЇДЕ В УКРАЇНУ"проповідникам індійсько-московського патріархату присвячується Всім ведичним проповідникам, що 4 роки опосередковано чи прямо заперечували агресію Росії, пропоную усвідомити урок з нещодавньої ситуації. У соцмережах стали вірусними дописи про італійця Рокко, який дорогою до України заявив, що поважає російського лідера Володимира Путіна та критикував Україну. Історія набула популярності, з якої користувачі мережі почали створювати меми. Про ситуацію розповіла пасажирка автобуса Дар’я Мельніченко у Threads.Під час зупинки на маршруті між Італією та Україною Рокко, який був одягнений у вишиванку, яку, як він сказав, подарувала йому кохана, почав критикувати Україну. Почувши, що Дар’я спілкується італійською, він почав проросійську пропаганду. Але в обличчі Дар'ї італійський кремлебот натрапив на українку з міцним характером, що швидко організувала йому наслідки пропаганди: «Я йому пообіцяла, що на кордоні ми підемо разом і я підійду до прикордонників! Я зроблю все! Я ляжу, але воно не заїде в Україну!» Головне не в тому, що якийсь чужинець має проросійські погляди. А в тому, що він переплутав Україну з транзитним коридором і дискусійним клубом. Україна - це не місце, куди приїжджають “під вишиванку” тестувати нашу наївність. Україна - це країна, яка платить кров’ю за право існувати. І тому має повне моральне право ставити межі. Ця історія для нас особливо показова, бо “вишиванка як прикриття” - це не лише про випадкового італійця. У нас давно працює ціла категорія “проповідників індійсько-московського патріархату”. Вони теж люблять рядитися у шафранову вишиванку. Вони їдуть в Україну транслювати мантри лагідної денацифікації - тобто такі ідеї, що ослаблюють українську ідентичність та здатність нашого суспільства спротиву російському агресору: • “душа поза політикою”, • “духовні люди не стають на жодну сторону «конфлікту»”,• “національна ідентичність - це матеріальна обумовленість”, • “це демони з демонами воюють”, • “це карма українців за їх гріхи”. Ці проповідники при цьому люблять прикидатися “друзями України”. А по факту - несуть денацифікуючі наративи. Наче це не війна, а “конфлікт”. Наче агресор і жертва “обидва винні”. Наче “треба просто примиритися” - поки нас убивають. Наче духовність - це не правда і відповідальність, а солодка нетаквсьооднозначна анестезія. Вони думають, що можна зайти в український простір у шафрановій вишиванці і почати впарювати замасковану проросійську пропаганду, граючи на довірі простих людей. Вони думають, що українці не розрізнять, де служіння, а де технологія впливу. Вони думають, що тут спрацює “прикриття” - святі слова, посмішка тощо. Проте ці проповідники дуже помиляються. Бо вони не знають, хто такі українці. Українці - це люди, які вчаться відрізняти правду від маніпуляції не з книжок, а з похоронок. І якщо держава іноді здається абстракцією, то інколи вона стає конкретною людиною на кордоні, чи в публічному просторі, яка каже: “ні”. Дар’ї - повага. Бо іноді одна людина на своєму місці робить більше для захисту країни, ніж сто лекцій про патріотизм. Довідково: за повідомленнями ДПСУ, іноземцю відмовили у в’їзді та заборонили в’їзд в Україну на 3 роки.