Скажу за себе. Я ні разу не писав за всіх людей, які виїхали чи не виїхали, хто як вчинив і якими способами. Це рішення кожної конкретної людини, і я не беруся всіх міряти однією міркою. Але так само не треба й мене записувати в якусь зручну категорію тільки тому, що комусь так простіше.Я не готувався до війни наперед і не будував собі спеціально життя так, щоб опинитися в безпечнішій позиції. Я просто жив своє життя і працював. Багато років. Я вже 25 років викладаю, працював у державному секторі, потім у приватному університеті. Це не якась випадкова історія, яка з’явилась після 2022 року.Тому коли мені пишуть про бронь так, ніби я щось украв чи спеціально собі організував, то це дивно. Я не “зробив” собі бронь якимось особливим способом. Вона є в межах тієї системи, яка існує. І якщо вже говорити чесно, то таких людей у країні багато. Учителі, викладачі, працівники певних сфер. Це не якась унікальна історія тільки про мене.Тому я не дуже розумію, чому саме я маю зараз демонструвати якесь публічне почуття провини. За те, що працював усе життя? За те, що викладаю?При цьому я з повагою ставлюсь до людей, які воюють, і я розумію ціну того, що зараз відбувається. Я ніколи не був людиною, яка романтизує війну.І ще момент. Зараз багато хто любить говорити так, ніби в інших людей усе було легко, ніби хтось відразу народився в комфорті, зі зв’язками, з грошима і готовими можливостями. У мене цього не було. Багато років свого життя я прожив дуже бідно, в умовах, які я добре пам’ятаю. Тому коли зараз мені натякають, що я маю ще й вибачатися за своє становище, це виглядає щонайменше дивно.Я не прошу до себе поблажливості. Але й не бачу причин виправдовуватись за те, що моє життя склалося так, як склалося, і що я чесно робив свою роботу. Професор має бронь. Так, це факт.Ну і головне - якщо в мене відстрочка, то чому б мені не сидіти тихо і не радіти цьому? Для чого мені вся ця суєте? Для чого критика, ризик, публічна позиція щодо миру? Ну для чого? Я ж можу спокійно до пенсії досидіти з відстрочкою як професор. І все. Подумайте над цим і намагайтесь підтримати, а не закрити всім рота. Бо рот і так закритий у більшості. І закритий він не тому, що їм його закрили, а тому, що кожен знайшов своє місце і тихо мовчить, аби не було ЙОМУ гірше.