Запровадження загальнонаціональної хвилини мовчання не поверне наших Героїв. І це правда, з якою важко сперечатися. Повага - так. Пам’ять - безумовно. Але в мене є ще одна думка, про яку мало говорять уголос.Я все частіше чую - зокрема від студентів провідних університетів країни - що щоденна, обов’язкова «національна хвилина» їх пригнічує. Не мобілізує. Не об’єднує. А виснажує. Для молоді, яка і так живе в постійному стресі, тривозі й невизначеності, цього стає занадто багато.Пам’ять не має перетворюватися на ритуал «для галочки».Бо коли щось відбувається формально й щодня - воно знецінюється. Люди перестають проживати сенс, вони просто «відстоюють хвилину».Можливо, більш чесним і дієвим рішенням було б: • одна хвилина мовчання на тиждень - наприклад, у суботу; • або чітко визначений день, про який усі знають і до якого реально готуються внутрішньо.Тоді це була б не примусова дія, а спільний усвідомлений жест.Такий, який справді об’єднує, а не тисне.Я погоджуюся: це нікого не поверне.Але пам’ять має жити в дії, у відповідальності, у змінах, а не лише в регулярному ритуалі.Цікаво почути вашу думку.