За віру, царя і Кобзаря!

На початку ХХ століття на українських землях у складі декількох держав існувала велика кількість різноманітних соціальних та політичних рухів на всі смаки. Одним з таких став рух, який прийнято називати чорносотенним. Його учасників звикли вважати або «російськими шовіністами», або людьми, які не мають жодного стосунку до українства.

Щонайменше половина з понад чотирьохсот тисяч членів «Союзу русского народу» жила на території сучасної України, переважно на історичній Волині. Більшість мала українське походження. Почаївський відділ сам по собі налічував близько ста тисяч людей.

У масовій агітації для селян і міщан вони говорили про окремішність українського/малоросійського народу, порівнювали його з іншими слов’янськими народами. Використовували українську мову, національну термінологію, історичні образи. Особливо шанували Шевченка. Для них Кобзар був народним поетом, який любив свою землю і православ’я, загалом нічого більшого і не потрібно.

Навіть коли 1914 року заборонили святкувати його сторічний ювілей, українські монархісти в Державній думі відкрито протестували і заявили про свою національну ідентичність. Важливо зауважити що чорносотенці декларували свій прямий зв'язок особисто з царем, але не з імперською адміністрацією. Особливо яскраво це було помітно на Дону, Кубані, Сибіру та Україні.

На Волині, Поділлі та Холмщині православні священики і чорносотенці часто ставали першими національними будителями селян. Вони популяризували українську історію, говорили про регіональну автономію. Створювали кредитні товариства й ощадно-позичкові каси. Мета була такою: селянин має отримувати дешевий кредит, купувати землю, розвивати господарство. Головне щоб гроші не йшли в кишені польських поміщиків чи єврейських орендарів і шинкарів.

Це була консервативна, православна, монархічна форма українського націоналізму. Саме Волинь і Поділля, де до 1914 року чорносотенці були майже єдиною масовою політичною силою серед селянства, у 1918–1920 роках стали опорними територіями української державності, а у 1940-х саме Західна Волинь дала Українську повстанську армію. Батьки і діди багатьох вояків УПА до Першої світової війни були членами «Союзу русского народу» або перебували під сильним впливом монархістських ідей.

Як масовий політичний рух Чорна Сотня припинила своє існування разом із монархією Романових у лютому 1917 року. Частина колишніх активістів пішла до білих армій Денікіна та Врангеля, сподіваючись на відновлення старого порядку, інші емігрували. Більшовики з 1918 року системно переслідували їх: арешти, розстріли, концтабори, особливо в містах і колишніх монархічних осередках. Багатьох знищили вже в перші роки радянської влади як «контрреволюціонерів». На українських землях чимало колишніх малоросійських чорносотенців увійшли в українські структури 1917–1920 років, а їхні ідеї частково перейшли в міжвоєнний національний рух. Організованого чорносотенства більше не існувало. А сьогодні в офіційній повістці РФ вони опинилися в одному ряду з англосаксами та УПА.

Пишіть коментарі якщо хочете більше публікацій на схожу тематику!

SonnenradCvlt | Сайт | Підтримати